Кожен одесит, проїжджаючи по Фонтанській дорозі, може розглянути чудову огорожу, зроблену із артилерійських гармат. Опорами огорожі, між якими кріпляться ґрати, тут використано стволи бойових батарейних гармат зразка 1877 року. За огорожею розташовані корпуси колишнього артилерійського училища, яке за всю історію свого існування випустило понад 30 тисяч офіцерів-артилеристів.

Валентин Журавльов, автор сценарію та режисер документального фільму «Одеське артилерійське», розповідає:

– До 1910 року в Російській імперії було лише два артилерійські училища, що були розташовані у Петербурзі: Михайлівське та Костянтинівське. В Одесі вирішено було відкрити третє – Сергіївське. Будинок артучилища споруджувався за типовим проектом у районі Середньофонтанської дороги, на тому самому місці, де розташовувалися городи. Закладання головного будинку й церкви училища відбулося у червні 1913 року в присутності численних гостей: генерала-інспектора артилерії Російської імперії – Великого князя Сергія Михайловича, представників Михайлівського та Костянтинівського училищ, Одеського військового округу, міської влади, а також вихованців Одеського кадетського корпусу, що розташовувався по сусідству із ділянкою училища. Великий князь Сергій Михайлович висловив напуття: «На добрий час, на страх ворогам».

– Скільки юнкерів було прийнято на перший курс училища?

– У пресі було розміщено оголошення про набір до училища й правила прийому. Вступними іспитами були математика та фізика. Перші прийняті 120 юнкерів були переважно із сімей службовців та інтелігенції. До речі, 23 прийняті на 1-й курс юнкери були у минулому кадетами. Юнкери були розділені на чотири класи-взводи. Вони мали чудове обмундирування, їжа була простою, але смачною та поживною. Працював в училищі буфет, де можна було увечері випити чаю, кави. Стипендії не видавалися. Першим начальником училища був Андрій Олександрович Нілус, який одержав відмінну військову освіту в Петербурзі, опублікував низку наукових монографій та книжок, мав великий досвід практичної діяльності. Училище мало зразки різних гармат фортечної та облогової артилерії з усіма необхідними приладами й пристосуваннями для їх обслуговування. Військові табірні збори провадилися в Очакові, де, окрім стрільби, майбутні офіцери вчилися фехтувати, стріляти із револьвера й гвинтівки, провадити саперні роботи.

– Як позначилися на долях юнкерів та самого училища Перша світова війна й революція?

– З самого початку війни училище збільшило набір юнкерів, а також приступило до прискорених випусків офіцерів-артилеристів. Перші 112 випускників стали підпоручиками й пішли на фронт, гідно проявивши себе на полі бою. З'явилися перші жертви, імена яких були занесені на жалобну дошку училища... У 1917 році одні юнкери беззастережно стали на сторону революції, інших буря подій довго кидала від берега до берега, треті загинули, обстоюючи колишні ідеали, долі інших невідомі. У 1918 році училище тимчасово припинило існувати, але наказом генерала А.І. Денікіна було під керівництвом начальника училища А.О. Нілуса відновлене, – однак, ненадовго. (Потрібно відзначити, що А.О. Нілус стояв біля джерел створення Одеського політехнічного інституту й був його першим ректором).

Юнкери та їхні викладачі-офіцери були евакуйовані з Одеси до Криму, а потім із Севастополя відпливли до Туреччини, де в липні 1921 року училище зробило свій останній випуск. А в Одесі на базі колишнього Сергіївського училища було організовано артилерійські курси, куди приймалися добровольці із обов'язковою рекомендацією двох членів партії більшовиків. Артилеристи, які закінчили курси, воювали проти армії Денікіна й Махно на півдні України, а також проти Петлюри та Юденича. У 1922 році на базі училища було створено Другу Одеську школу важкої та берегової артилерії, до складу якої увійшла П'ята Харківська артшкола. У 1937 році Одеську артилерійську школу було перейменовано в Одеське артилерійське училище імені М.В. Фрунзе.

– Велика Вітчизняна війна, звичайно ж, внесла свої корективи до навчального процесу, до долі курсантів?

– Училище було евакуйоване на Урал, до далекого селища Сухой Лог. У ньому тривало навчання й випуск офіцерів-артилеристів, так необхідних для нашої Перемоги. А після повернення до Одеси училище було відновлене повністю. Заняття відновилися 15 січня 1945 року. Керівництвом училища було переглянуто навчальні програми за всіма військовими дисциплінами, викладання предметів почали будувати відповідно до досвіду, накопиченого у Великій Вітчизняній. Незабаром Одеське артилерійське училище стало провідним профільним вузом Радянського Союзу. До 1991 року, коли Україна стала незалежною державою, артилерійське училище було передовим військовим вузом із відмінно обладнаними навчальними класами та кабінетами, мало у своєму розпорядженні цінний навчально-методичний матеріал, відмінну матеріально-технічну базу. Було залучено до викладацької роботи академіків, професорів, доцентів. У 1993 році артилерійське училище увійшло до складу Одеського інституту Сухопутних військ як факультет ракетних військ та артилерії.

Сьогодні, коли йде реформування вітчизняної армії, і Одеський інститут Сухопутних військ у 2007 році закінчує своє існування, нам залишається лише згадувати про славну епоху Одеського артилерійського...