Можливо, багато колег скажуть так, довідавшись щодо відкриття чергової персональної виставки художника. Робить Микола Прокопенко виставку, – здавалося б, треба порадіти за художника. Але мені доводилося неодноразово чути роздратовані голоси стосовно Миколи: «Та скільки можна? Та він ще не наситився?»
У цих висловлюваннях, окрім нот буркухи, чуються й інші – визнання дивовижної працездатності художника, його відданості мистецтву.
На виставці, яка відбулася у Всеукраїнському центрі болгарської культури, репрезентовано не живопис, а графіку. Роботи виконано пастеллю, темперою, гуашшю. Зазвичай у художника-живописця рисунок – це робочий матеріал. Тут же кожна робота має самостійне значення.
…У Миколи збереглася та дитяча радість, якою сповнена дитина, що одержала фарби. Прокопенко може працювати на будь-якому матеріалі. Немає під рукою гарного ватману, – малюнки з'являються на обгортковому папері, на аркушах глянсових журналів, що надає своєрідного шарму роботам. Є тисячі малюнків. Це може бути швидкий розчерк пензлем або малюнок олівцем, тушшю, за яким уловлюється силует жіночої постаті або більш чітко пропрацьовано жіночу голівку.
Не всім зрозуміла гра, загадка, метафора у роботах художника. Розкосі очі зміщено й нагадують мигдаль. Жіночі груди – два соковитих кавуни. Волосся переходить у сонячні промені, кілька фігур перетворюються в хмару. Створюють атмосферу польоту «Птах-літо», «Хмара», «Білий птах».
У русі, динаміці малюнка – польот фантазії. З ліній, плям з'являються птахи, фігури. Але основне значення у всіх роботах має колір. Він символ спекотного літа, осінньої краси та жіночого зачарування. Це серія робіт «Сюїта квітів», «Портрет молодої жінки», «Прогулянка».
У Києві вийшла містка монографія про М. Прокопенка. Йому присвоєно звання заслуженого художника України. Так відзначено його творчість, його неповторний сонячний світ.
