Цьогорічний лауреат літературної премії ім. Павла Тичини Національної спілки письменників України одеський поет Микола ПАЛІЄНКО напередодні міжнародного Шевченківського літературно-мистецького свята «В сім’ї вольній, новій» одержав приємне повідомлення – за Національною програмою Держтелерадіо України в Києві на книжковій фабриці «Укрполіграфкнига» побачила світ його нова збірка «Свята пора «Кобзаря». Пропонуємо кілька віршів з цього видання з розділу «Маленька книжечка Тарасика», присвячених дитинству велета людського духу.
МАМИН СНІП
Мати в’яже снопи,
Сонце сходить, заходить...
Місяць у копах спить,
Злізши із небозводу.
Вранці змовкнуть рясні
Півнячі хороводи.
Мати в’яже снопи,
Сонце сходить, заходить.
З хлібом панські степи,
Вдома ж діти голодні.
Мати в’яже снопи,
Сонце сходить, заходить.
Ріжуть руки серпи,
Зв’яжуться околоти...
Сниться – маминий сніп
В небі, як сонце, сходить.
СІВАЧ
Тато й мама берегли,
Як той скарб, зернини.
Засівали, як могли,
Весняної днини
Куцу нивку кріпаків
І молили Бога,
Щоб вродила хліб на рік
Наша нивка вбога.
Знаю, будуть колоски:
Я старавсь щосили!
Сіяв зерна із руки,
Як батьки учили.
Скоро, правда, і лягав
Під воза від втоми...
Ми вертались на волах
Пізно вже додому.
Уявлялося мені,
Як в житах доспілих
Буду влітку день при дні
Слухать перепілок.
А як півень – кращий друг –
Прокидавсь надворі,
Нашу нивку дорогу
Досівали зорі.
СВЯТА ПОРА КОБЗАРЯ
Щасливі дні були в його дитинстві
Сідає сонце...
Люди з церкви йдуть.
А він, хлопчак, вмостився біля тину
Та і чита собі Сковороду.
Хоч в бур’янах, але ж які хвилини!
Не знає ще про доленьку круту,
Од світу заховавшись біля тину,
Вивчає мудреця Сковороду.
У Петербурзі, у брюлловських стінах,
Коли від волі лиш радій щодень,
А він, немов удома, біля тину,
В своїй поемі гайдамак веде.
І в казематі, де надії гинуть,
Війне ледь-ледь уранці вітерець,
Як наче там, удома, поза тином
Садок вишневий в слові зацвіте.
Коли в засланні муштрою діймали,
А вирок важчий, ніж довбать руду, –
Тарас і в Орську всядеться за валом
І кличе у думках Сковороду.
Із ним навічно поріднився в слові,
Тоді, в дитинстві, в дні оті ясні,
Коли сідало сонце вогнеброве
І йшли із церкви люди кріпосні.










