Того тихого весняного вечора п'ятий вагон швидкого поїзда «Чорноморець», який вирушав із Південної Пальміри до столиці України, майже повністю окупували делегати п'ятого з'їзду НСЖУ від Одеської області. Хтось із них, ніби між іншим, висловив співчуття з приводу того, що доведеться провести ніч на верхній полиці. І одразу пролунало у відповідь: «Будь ласка, я поступлюся нижнім місцем». Блакитноока дівчина посміхнулася привітно й почала збирати речі. «Ось, бачте, а кажуть молодь нині егоїстична, віддає перевагу холодному розмірковуванню», – сказав я й тим самим дав привід для чергової дискусії. Вона звелася до того, що треба б нам усім, «чистячи» сторінки молодіжної біографії, не очорнити світлі її тони й не звинувачувати тих. хто починає дорогу у велике життя, дотримуючись лише аналогії докорів.
Через два дні, коли після закінчення свого форуму журналісти поверталися до Одеси, я знову побачив юну блондинку у нашому вагоні. За виразом її сяючих очей було помітно: відбулося щось значиме. «Поділіться радістю» – напівжартівливо, напівсерйозно попросив я. А відповів за неї мій колега-журналіст Олексій Борисович Кобильников, який дбайливо вкладав до просторої сумки якісь папери: «Вона всеукраїнським лауреатом стала». «Тату, ти особливо не розповсюджуйся, і не пожмакай грамоту». «Не хвилюйся, Оленко, усе буде гаразд», – відповів не менш щасливий, аніж сама лауреатка, батько.
Ми розговорилися, й Олена, мабуть, врахувавши той фактор, що я багато років вивчав німецьку мову, повідала про свою участь у Всеукраїнській олімпіаді з іноземних мов «Барви весни», яка провадиться ось уже вісім років у Київському університеті туризму, економіки й права за підтримки Асоціації навчальних закладів України туристичного й готельного профілю.
– Кого ж ти представляла на такому престижному конкурсі? – запитав я.
Олена з підкресленою повагою відповіла:
– Факультет міжнародної економіки Одеського економічного університету. Перший курс. Спеціальність – туризм.
– Чому саме з німецької мови складала іспит?
– Вона привабила мене п'ять років тому. З перших уроків давалася легко. Тепер роблю усе, щоб опанувати її досконало.
Про успіхи я не запитував. Вони – у наявності. Олена Кобильникова посіла третє місце серед студентів України, які взяли участь у конкурсі «Барви весни», поступившись двом київським студенткам, що вже проходили розмовну практику у Німеччині. А що стосується кліпу про туристичний маршрут з текстом німецькою мовою, знятого у її рідному місті Іллічівську, то йому рівних не було.
Приємно було довідатися про те, що Олена минулого року закінчила із золотою медаллю Українську гімназію у м. Іллічівську. Складала іспити одразу до двох вузів – до ОДЕУ на вже названий вище факультет та до ОНУ ім. І.І. Мечникова на факультет романо-германської філології. Здобула право навчатися на бюджетній основі, але тому що держава гарантує безкоштовну освіту в одному вузі, вирішила навчатися на контрактній основі і в ОНУ.
«Жодного дня без іноземної літератури» – такий девіз цілеспрямованої студентки. Вона регулярно відвідує бібліотеку при відомих курсах «Баварський дім», бере участь у різних диспутах. Опановуючи спеціальність туризм, продовжує наполегливо вивчати англійську мову, а нещодавно розпочала освоювати ази французької, від якої у захваті. На кафедрі іноземних мов при факультеті міжнародної економіки ОДЕУ, яку очолює Олена Сергіївна Попович, створено всі умови для їхнього глибокого вивчення. І не випадково, адже сьогодні без знання іноземних мов немислими розвиток виробництва, участь у бізнесі, зростання у кар'єрі.
Я вирішив розповісти про цю зустріч із Оленою Кобильниковою навмисно, оскільки сьогодні на слуху й на очах більше негативних фактів із життя нашої молоді. І ми, у тому числі й журналісти, ніби не помічаємо тих юнаків і дівчат, які силою своєї праці досягають успіхів у навчанні, творчості, пізнанні, у мистецтві. Вони в оточенні наркотиків, алкоголю, тютюну, розгнузданного безкультур'я й розбещуючих дискотек, що атакують податливе на спокуси молодіжне середовище, торують свою моральну й робочу стежку в життя. Торують, розуміючи, що щастя, окреслене турботою про свою кишеню, про свій шлунок й про свої забави, не виходить за межі міщанського. Тому усім нам, даючи оцінки молоді, важливо уникати безапеляційних висновків й узагальнень, дотримуючись культури незгоди, не допускати безпідставних звинувачень і повергнення з п'єдесталів. Найдоцільніше дотримуватися нагадування великого філософа, письменника й педагога Жан-Жака Руссо про те, що є надлишок суворості й надлишок поблажливості: обох треба однаково уникати.
