В Іллічівську проходить персональна виставка В’ячеслава Ігнатенка – двадцята на рахунку художника. На ній представлені жанрово-декоративні композиції і пейзажі, написані з натури. А наша розмова з В’ячеславом Ігнатенком розпочалася… з фактів біографії.
– На афіші читаємо: “Виставка білоруського художника”. Це означає, що Ви із Білорусі?
– Ні, до Одеси я приїхав із Молдови, де прожив понад двадцять років. Але народився у Білорусі, закінчив Білоруську державну академію мистецтв. Можливо, на афіші написали так тому, що велика частина представлених робіт написана безпосередньо з натури саме у Білорусі.
– Весна, літо, осінь, зима... Вам вдається приїздити додому у всі пори року?
– Хотілося б, але це роботи різних років. Якщо їду додому, до матері, то на місяць-два. Намагаюся вибрати кожного разу іншу пору року, так цікавіше.
– Раніше Ви писали по-іншому, у Вас були барвисті квіткові композиції. Тепер ми бачимо реалістичний живопис. Чому такі зміни?
– Колись, у 1997 році, у мене пройшла персональна виставка в Одесі. Справді, там були великі квіткові композиції. Але я пишу по-різному, тільки не все показую із того, що роблю. Коли готуєш персональну виставку, можеш показати тільки частину своїх робіт. Ось зараз і показую те, що привіз із поїздок до Білорусі і Молдови.
– Звідки берете сюжети? Що надихає?
– Якщо пишу з натури, то хочеться написати так, як я це бачу, тобто наближено до натури. Написати роботу на основі вражень можна і не виходячи із майстерні. Хочу, щоб те, що я бачу, побачили і відвідувачі виставки. Наскільки це вдається, судити глядачам. “Далекі країни”, “Місто біля моря”, “Скарби Чорного моря” – це сюжети моїх рисунків, які роблю кожного дня.
– Хочете сказати, що кожного дня у Вас з’являються нові рисунки?
– В Одесі у мене поки що немає майстерні і не завжди виходить повноцінно працювати. А рисунки, це як записи у записній книжці, – про що завгодно. Головне, що вони дали ідеї і сюжети для нових живописних робіт.
– І останнє запитання: які плани?
– Іду натягувати і грунтувати полотно, за мене ніхто цього не зробить. До нових зустрічей на моїх виставках, а вони, не сумніваюсь, – будуть.
