Всі ми одностайні, що рідний дім, як співається у пісні, начало всіх наших начал. Але по дорозі до нього стоїть ще один дім, де ми, на цьому світі суші, вже один раз заявили про своє пришестя у цей світ, – пологовий. І як же важливо, щоб для тих, кому заповідано Богом і Любов’ю з’явитися на білий світ, і для їхніх мам були створені за великим рахунком нормальні умови, яких не було і немає, на жаль, у чималій кількості пологових будинків. Все впирається сьогодні, як ніколи, у недостатнє фінансування медицини з боку держави. І на цьому тривожному тлі викликають повагу ті керівники, які використовують будь-яку можливість для поліпшення умов і породіллям, і медперсоналові, виявляючи цим самим конкретну, а не словесну турботу про наше майбутнє – дітей. До них в Ананьєві мешканці не лише міста, а й сіл відносять головного лікаря ЦРЛ Анатолія Степановича Койчева.
Ми зустрілися у день народження Анатолія Степановича. Він розпочав його з обходу території, де розташувалися корпуси цього лікувального закладу, якому вже виповнилося 128 років. Розрахований він сьогодні на 180 ліжко-місць, а перебуває на стаціонарі 160 пацієнтів. З радістю говорив головлікар про те, що з підтримкою спонсорів ще вдається забезпечувати хворих більш-менш нормальним харчуванням. Про те, що з бідного райбюджету було виділено 156 тисяч гривень на придбання апарату УЗО, 56 – на купування фіброгастроскопу і 32 – на кардіоплюс, якого чекали, вважай, десять років. Діє хірургічний реанімаційний монітор. Про останній Койчев розповів з особливим задоволенням, адже сам він – хірург. Як тільки закінчив Одеський медінститут у 1982 році, приїхав до Ананьєва. Конкретними справами завойовував авторитет у колег, хворих, керівництва. Пам’ятає у деталях і першу самостійну хірургічну операцію, і перший робочий день на посаді головлікаря... А найдорожчою нагородою для нього завжди були і є слова вдячності тих людей, яких він і його колеги поставили на ноги. Щодо колег, то вони віддані своїй справі, мають багатий досвід лікування. Наприклад, невропатолог Віктор Олександрович Печанський, педіатр Людмила Юхимівна Бандровська, «узист» Іван Анатолійович Ярошевець. А Василь Андрійович Педченко – з династії медиків. Його брат Олександр відомий у Білгороді-Дністровському лікар, удостоєний звання Почесного громадянина цього міста.
– З такими чудовими людьми можна гори зрушити, була б тільки фінансова підтримка, – сказав Анатолій Степанович. – А то ж у нас під загрозою закриття туберкульозне відділення – його стан не відповідає встановленим нормам. Виникає запитання: хворі роз’їдуться по домівках і стануть потенційними рознощиками дуже небезпечної хвороби. То чи не доцільніше було б, щоб вони перебували у лікувальному закладі, який нехай і не цілком відповідає установленим нормам, але під доглядом лікарів, ніж тепер залишились, по суті, без кваліфікованої допомоги?
Запитання резонне. Адже не у всіх випадках навіть добре складена інструкція або написане чиновником у кабінеті розпорядження може бути істиною в останній інстанції, ігноруючи реалії повсякденної практики медиків...
Кажуть, щоб пізнати людину, треба з нею пуд солі з’їсти. А буває, що його вдачу, так би мовити, внутрішній зміст можна багато в чому зрозуміти і з першої зустрічі. Слухаючи Койчева, який розповідав про історію лікувальних корпусів, про їхній ремонт, стан усього господарського комплексу ЦРЛ, я переконувався в правоті слів, одного разу сказаних у настанові нащадкам мудрим Григорієм Сковородою: «Склавши крила, важко літати і самому орлові». І подумав про те, що якби головлікар у наш важкий час опустив руки, пустив все на самоплив, то і його колеги, звичайно, втратили б перспективу, і хворі втратили б надію на поліпшення умов лікування, харчування, посилення уваги з боку персоналу. Сьогодні своєрідним приводом для оптимізму не лише медиків, а й населення району стала реконструкція будинку 1900 року спорудження під пологове відділення. Адже нині породіль із сіл везуть і до Котовська, і до Любашівки, і до Ширяєвого... Хіба так годиться?
Ми побували у будинку. За півтора року тут зроблено багато. Підрядчик будівельно-відбудовних робіт А. Андреєв має намір завершити їх під кінець року, адже незабаром повинні надійти виділені з цією метою кошти.
– Пологовий будинок буде найкращим серед тих, що є в сільській місцевості, – запевнив голова Ананьївської райдержадміністрації Василь Михайлович Вєлков. Досить сказати, що тепер кожна мама з немовлям перебуватиме в окремій палаті.
– У нашій благородній справі нам допомагає сам Господь, – сказав мені на прощання Анатолій Степанович Койчев і показав прикріплену на стіні фігурку Божої Матері, яка, як символ непохитності християнської віри, ось уже 128 років зберігається у цьому будинку. І цей факт мені видався символічним: мабуть, зовсім не випадково саме під дахом цього будинку, дітки будуть сповіщати першим криком про свою появу на світ нам, людям, і Всевишньому Богові.
