Всесвітній клуб одеситів організував унікальну виставку. Графічні аркуші, що створювалися одеськими художниками протягом цілого століття, вперше репрезентовані в одній експозиції.
Уже сам факт такої виставки цікавий. Роботи будь-якого художника, як правило, розкидані по різних зібраннях. І якщо про їхню творчість ми хоч неповно, але можемо судити по тих, що є в музеях, то в приватні колекції рідко хто має щастя заглянути. Тут в основу експозиції покладена частина колекції Євгена Голубовського, а вона приросла власністю Фелікса Кохріхта, Тетяни Басанець та інших аматорів графічного мистецтва. Свою лепту вніс Музей історії євреїв Одеси, що також надав безцінні експонати, і громадський Будинок єврейських знань «Морія», із чиєї ідеї, власне, і почався збір робіт для виставки. А ідея була в тому, щоб показати внесок єврейських майстрів в образотворче мистецтво багатоликої, багатомовної Одеси.
Відома південноросійська школа живопису, біля джерел якої стояв Кіріак Костанді. У неї особливий погляд на світ і особливий колорит. Але й у графіці одесити завжди були сильними. Своїми засобами вони зображували природу нашого краю, рідне місто, земляків. І сьогодні тут продовжують плідно працювати, часто виставляються (із тих, хто репрезентований (на виставці) Мойсей Черешня, Юрій Зільберберг, Давид Беккер, Олександр Князік.
Багатьох художників доля розкидала по світу. Але правду кажуть, що колишніх одеситів не буває. Вони кровно пов'язані з батьківщиною, бувають тут, виставляються. Наприклад, кілька років тому галерея «Міст» організувала персональну виставку Льва Межберга, що живе нині в Італії. У США працюють Люсьєн Дюльфан, Вєта Бобиніна, Ілля Шенкер. В Ізраїлі – Григорій Бурлє і Гані Дорін. Багато хто з них мають солідне ім'я у світі мистецтва. А роботи їхні дбайливо зберігають одеські колекціонери як втілену у чудові твори пам'ять.
Звичайно, влаштувальникам вдалося показати далеко не всіх авторів і далеко не всі роботи, що є в Одесі, не кажучи вже про інші країни. Але все ж таки вони дають можливість і пізнати з іншого боку знайомого художника, і простежити зміну стилів, міцно пов'язаних із своїм часом.
Роботи своєрідні, однак поєднані принципом, за яким формувалася експозиція: тільки чорно-біла графіка. Чи не збіднив цей принцип добору наше уявлення про одеську графіку? Адже в нас є майстри, які нескінченно різноманітно працюють із кольором.
Контраст чорного й білого кольору створює особливу напруженість між об'єктами, які зображує художник. Уміння працювати з чорним і білим кольором так, щоб виявити у світі щось, недоступне навіть всій палітрі, вважається ознакою майстерності. Особливу виразність двокольоровості запозичували в художників кінематографісти. Сергій Ейзенштейн будував на взаємотяжінні і взаємовідштовхуванні чорного і білого кадрів, що стали класикою кіно. У фотографії, на жаль, зникаюче мистецтво чорно-білого знімку цінується дуже високо.
Аркуші з цієї виставки – свідчення великих можливостей чорно-білої графіки. Якщо глянути ретроспективно, то репрезентовані роботи від майстрів початку минулого століття, через авангард двадцятих років до «шестидесятників». Якщо говорити про жанри, то тут вони в розмаїтості – екслібриси, станкова графіка, ескізи, ілюстрації. Якщо з погляду виражальних засобів, то можна тільки вражатися їхньому багатству. Григорій Палатніков, відомий живописець і графік, чудовий ілюстратор давньогрецького епосу, на цій виставці показав, як глибоко відчуває він скорботу й силу Ісаака Бабеля. Роботи ніби написані великими мазками. Того ж автора ілюструє Гані Дорін у зовсім іншій манері. Читаються лише обриси фігур – здається, їх підняв і несе вселенський вихор. Композиція Люсьєна Дюльфана м'яка, затуманена, як сутінки одеського вечора. Надзвичайно цікаво познайомитися з художниками двадцятих років, коли в художньому світі Одеси йшла боротьба старого, і нового мистецтва. На виставці – малюнки учасників авангардистського «Салону незалежних» Сандро Фазіні, Амшея Нюренберга, Філіпа Гозіассона...
Нехай робіт небагато, але вони складаються в певну віртуальну реальність – мало знайому, скупо відображену в критику, але яка неймовірно інтригує. А зібрані разом чорно-білі аркуші набувають особливої потужної енергетики.
