Захопившись боротьбою за владу, політики найвищого рівня поступово втрачають і без того слабку нить, яка пов'язує їх з народом. Втомившись від дуже обридлих воєн і зайнявшись розв’язанням практичних питань, політики місцевого рівня навпаки почали користуватися більшою довірою виборців, ніж значна частина їхніх столичних колег. Тому не дивно, що рейтинг партій тепер багато в чому залежить від конкретної роботи її представників у місцевих радах. У свою чергу місцеві ради мають право запитати кандидатів у народні депутати: а яким шляхом ми підемо далі? І чи допоможе нова Верховна Рада завершити реформування місцевого самоврядування? На цю та інші теми ми розмовляємо з головою Одеської обласної ради Миколою СКОРИКОМ.
- Миколо Леонідовичу, намагаючись сподобатися місцевій владі напередодні виборів, політики дуже багато говорять про те, як би розширити повноваження місцевої влади. Одні кажуть, що потрібно більше прав віддавати на місця районним і обласним радам. Інші вважають, що потрібен двопалатний парламент, таким чином, території будуть більше репрезентовані і почуті центральною владою. На Ваш погляд, який шлях вірний?
- Я вважаю, що головне – збалансована система влади, де з одного боку будуть враховані інтереси держави, загальнонаціональні інтереси, а з другого боку - максимум повноважень будуть передані на місця. Я вже неодноразово говорив стосовно конституційної реформи, що, створивши парламентсько-президентську республіку на рівні держави і не завершивши реформування системи місцевого самоврядування, ми створили в державі певну систему двовладдя. У нас сьогодні існує конфлікт на рівні законодавства, коли є повноваження, якими відає облрада, і вони визначені Законом «Про місцеве самоврядування в Україні», але ці повноваження перетинаються із Законом «Про державні адміністрації» і низкою інших. Тому ми повинні визначитися у головному: або ми йдемо демократичним шляхом і завершуємо процес конституційної реформи, або ми відкрито на увесь світ (і найголовніше - перед своїми співгромадянами) визнаємо, що ми повертаємося до тоталітарної президентсько-парламентської системи, коли головним у ній був Президент. На думку деяких політиків, коли був «поганий президент» - у нього було багато повноважень і потрібно було поділитися ними з парламентом. А тепер з'явився «хороший президент», якому повноважень недостатньо і потрібно йому їх повернути. Таким чином, ми робимо залежною нашу політику від суб'єктивного фактора. У нас кожен політик, кожен новий лідер будує систему під себе. Це насамперед шкідливо для економіки. Адже будь-який наш або закордонний інвестор скаже, що правила гри у будь-якій країні можуть бути тією або іншою мірою хорошими або поганими, але вони повинні бути стабільними протягом тривалого періоду часу, щоб бізнес і економіка могли стабільно розвиватися. А, як відомо, від розвитку економіки багато в чому залежить добробут людей осібно.
- На Вашу думку, чи виправдала себе пропорційна система виборів на місцевому рівні?
- У кожній системі є свої «плюси» і «мінуси».При мажоритарній системі був певний зв'язок депутата із своїм округом, і відповідальність його перед виборцем була трохи більшою. Але не було абсолютно ніяких реальних важелів для реалізації цієї відповідальності. Я сам працював у «мажоритарці» і все, что можна було розв’язати, ми розв’язували винятково за допомогою комерційних організацій, у яких працював депутат, за рахунок особистих можливостей тощо. Застосувати якийсь адміністративний ресурс і мобілізувати можливості регіону, якісь впливові структури було неможливо. Адже депутати реально були маріонетками в руках тих же губернаторів, які вміло ними керували і регулювали ситуацію. Пропорційна система дає більше можливостей реалізуватися команді. У ній теж є свої «мінуси», але, мені здається, що більше «плюсів». Візьмімо, наприклад, той же імперативний мандат. Він змушує депутата бути відповідальним перед своєю політичною силою. Так, це деякою мірою сковує якісь його особисті амбіції. Але коли депутат йшов на вибори, він йшов в межах певної політичної сили. І він повинен усвідомлювати те, що голосували не за нього особисто, а за його політичну силу.
- Тим більше, пропорційна система, здається, почала поступово формувати сильні партії.
- Ви помітили, що критика на адресу пропорційної системи надходила з боку тих партій, які не пройшли до парламенту, до місцевих рад? І мені здається, що тут має місце суб'єктивний фактор, те, що люди вже розуміють, що час маленьких партій минув. Ми повільно, але правильно переходимо до тієї, можливо, не двопартійної системи, але, скажімо, до системи альтернативних великих партій, які змагаються між собою за голоси виборців.
- Сьогодні губернатори областей увійшли до Ради національної безпеки, багато хто з них включений до передвиборних партійних списків. У зв'язку з цим, чи не здається Вам, що є небезпека того, що структурні підрозділи виконавчої влади можуть перетворитися у партійні штаби області і будуть активно задіяні у виборах?
- Така небезпека існує. Але є об'єктивний факт, і з цим потрібно рахуватися. Іван Васильович Плачков ніколи не приховував, що він є членом політради НСНУ (тепер уже блоку «Наша Україна» - «Народна самооборона»). У принципі, в цьому немає нічого поганого. Це питання політичних переконань кожної людини. Інше питання, щоб не використовувався той знаменитий адмінресурс, про який багато говориться. Ми зі свого боку постараємося, щоб цього не сталося. Я вважаю, у представників різних політичних сил буде можливість домогтися того, щоб вибори у нашій країні проходили максимально прозоро, максимально чесно і, наскільки це можливо, без застосування адміністративного ресурсу з чийогось там боку.
- Ви згадали про те, що прізвище Плачкова значиться у передвиборних списках «НУ». А є чи буде прізвище Скорика у списках ПР?
- У нас поки ще не відбувся з'їзд партії. Я діятиму так, як вирішить партія. Інше питання, що, скажімо, на сьогоднішній день бажання йти до парламенту особисто в мене не те щоб немає…Це справді почесно, і, повторюся, якщо така пропозиція надійде, я, як дисциплінований член партії, її виконуватиму. Але, вважаю, що на сьогоднішній день я буду корисніший для партії і для регіону (мені хотілося б на це сподіватися) на тій посаді, яку посідаю. І мені б хотілося довести, що Одеська обласна рада - це справді повноважний представник місцевої влади в регіоні і той орган, який може нести відповідальність за долю регіону.
- Чи знайдено баланс у взаєминах між радою та облдержадміністрацією. Ми пам'ятаємо, що раніше виникали кілька конфліктних ситуацій. Як сьогодні Ви оцінюєте ці взаємини?
- Якщо порівнювати з річною давністю, то, звичайно ж, ситуація набагато краща. Хоча знову ж, я гадаю, що й у нас можуть бути претензії до облдержадміністрації, і, напевно, є претензії в адміністрації до ради. Але на сьогоднішній день ми навчилися цивілізовано і нормально розв’язувати питання у розумному компромісному полі, зокрема і на рівні нормальних особистих моїх з Іваном Васильовичем взаємин.
- З часу Вашого обрання і створення в обласній раді коаліції минуло трохи більше року. Як Ви оцінюєте свою діяльність і діяльність ради? Чим більше доводилося займатися: політикою чи все-таки господарськими питаннями?.
- Ми займалися і тим, і другим. І наші виборці це чудово бачили. І вони ж, мешканці Одеської області, міста Одеси насамперед повинні оцінювати роботу облради, судити про те, як ми репрезентували їхні інтереси, наскільки ефективно нам вдавалося розв’язувати ті питання, що перед нами стояли. На найближчій сесії буде мій, як голови облради, звіт про виконану роботу. Я гадаю, що багато чого вдалося зробити, щось, звичайно, не вдалося. Але знову ж у нас є час і, я гадаю, весь депутатський корпус докладе всіх зусиль для того, щоб встигнути до кінця нашої каденції за максимумом попрацювати для Одеської області.
- У Верховній Раді ми бачимо, що взаємини коаліції й опозиції не склалися. Чи склалися ці взаємини в обласній раді? Зокрема, хотілося б запитати: чому у Вас немає заступника від опозиції?
- У нас робочі взаємини з опозицією (наскільки вони можуть такими бути). В опозиції є свої функції – критикувати більшість, у коаліції є необхідність доводити свою життєздатність. На сьогоднішній день, погано це чи добре, але за кількістю заступників голови облради ми перші по Україні. У мене чотири заступники працюють на постійній основі і один - на громадських засадах. Звичайно, можна було б мати і шостого заступника - від опозиції. Але поки що ми знаходимо взаєморозуміння, спільну мову з опозицією, не порушуючи своїх ідеологічних принципів. Представники опозиції очолюють кілька ключових постійних комісій. Зокрема, комісію з питань регламенту, депутатської діяльності і місцевого самоврядування очолює представник Блоку Юлії Тимошенко Юрій Леонідович Печерський. Життєво важливу комісію з питань паливно-енергетичного комплексу, енергозбереження і житлово-комунального господарства - представник “НСНУ” Ігор Учитель. І, ухвалюючи рішення про його призначення, ми керувалися не партійною приналежністю, а насамперед – професійними якостями колеги. Ігор Леонідович є головою правління ВАТ «Одесагаз», і краще за нього у цих питаннях ніхто в облраді не розбирається. Комісію зі справ молоді і спорту очолює теж представник БЮТ – Сергій Робертович Веселов.
Нагадаю, що у нас багато рішень ухвалювалися кількістю 100 і більше голосів. Простий арифметичний розрахунок показує, що представники опозиції в обласній раді підтримують конструктивні рішення. Крім того, у нас є рішення, які виносилися опозицією і підтримувалися коаліцією.
- Отже, чим ближче до людей, чим менше політики в роботі законодавчих органів влади, тим легше знаходити компроміс?
- Від політики цілком відійти не можна. Коли депутати місцевого рівня говорять, що вони займаються тільки економікою, це неправда. І в цьому питанні потрібно бути чесними перед своїми виборцями. Але першочерговими все-таки повинні бути питання економіки. Якщо у будинках мешканців області зникає вода або світло, їм все одно, яка політична сила набрала скільки голосів.
- Сьогодні спекотна погода знову нагадала про наслідки посухи. Яка сьогодні ситуація з врожаєм в області і якою буде ціна на хліб?
- Врожай по зернових практично наполовину менший, ніж був торік. Ми сподівалися, що буде перспективний підсумок по кукурудзі, соняшникові, але нинішні погодні умови практично позбавили нас цієї перспективи. Справді, ситуація катастрофічна. На погоду ми вплинути не можемо, але ті заходи, які можна було розпочати на рівні уряду, зроблені. Є домовленості з комерційними банками щодо пролонгування кредитів. Відпрацьовано механізм взаємодії з Національним і комерційним банками. Нюанси, які можуть виникнути в результаті цього пролонгування, на сьогоднішній день практично врегульовано.
- Деякі Ваші політичні опоненти кажуть, що Партія регіонів утримуватиме ціни на хліб до 30 вересня, а після виборів вони стрімко зростуть.
- Я гадаю, що у держави достатньо ресурсів для того, щоб утримати ціну на хліб не до 30 вересня. До того ж ПР ніколи не йшла на такі, на мій погляд, досить примітивні і неправильні щодо до свого електорату методи. Коли кажуть, що регіонали при владі, хочеться нагадати, що в нас лише два губернатори - у Донецьку і Луганську – представники ПР. В інших областях – це представники зовсім інших політичних сил. Ціни ж на хліб формуються саме на регіональному рівні тими діями, які провели облдержадміністрації у плані формування стратегічного запасу, взаємодії з виробниками хліба тощо. Тому, якщо представники уряду авторитетно заявляють, що ніякого підвищення не відбудеться, я впевнений, що так і буде.
- Миколо Леонідовичу, конкурс з продажу Одеського припортового заводу призначено на вересень і знову виникає політичне протистояння навколо цього питання. Чи немає сенсу перенести конкурс хоча б на 1-2 місяці, і зробити це вже після виборів?
- Я гадаю, що сенсу в цьому немає. І з однієї простої причини: щоб це не нагадувало ситуацію, про яку ми тільки що говорили. Мовляв, до виборів потримали підприємство у державній власності, а потім продали. Коли представники того ж БЮТу й особисто Юлія Тимошенко говорять, що вони збільшили надходження до бюджету на 70%, то потрібно пам'ятати, що ці надходження були збільшені за рахунок продажу “Криворіжсталі”. Таким чином, до бюджету були закладені серйозні диспропорції, оскільки під ці доходи були закладені і витрати. Я неодноразово говорив про те, що як громадянин і посадова особа, я проти приватизації ОПЗ. З іншого боку, можна дуже багато говорити про благо виборців і пропонувати у Конституційному суді скасування мораторію на раніше надані пільги. Але на сьогоднішній день ситуація в бюджетній сфері держави така, що ці витрати треба чимось покривати.
На сьогоднішній день ОПЗ – перлина промисловості регіону. І як виробнича одиниця, і в плані завоювань у соціальній сфері людей, які працюють на заводі і тих, котрі живуть в м. Южному. Його взагалі не потрібно було б продавати. Але якщо вирішили це робити, то питання не в тому, коли його краще продати - у жовтні чи листопаді. А завдання стоїть – продати його максимально ефективно, тобто взяти за нього максимальну ціну і зберегти всі досягнення. Я не став ховатися за спиною своїх заступників, а особисто увійшов до робочої групи з приватизації. І ми внесли пропозицію, щоб у договорі купівлі-продажу було зазначено, що соціальні завоювання повинні діяти протягом усього часу роботи підприємства після його продажу. Крім того, ми внесли низку пропозицій, які, на наш погляд, унеможливлять штучне зниження прибутку. Адже сьогодні завод - один з донорів бюджету. І розуміючи, що прийде комерційна структура, якій за законами бізнесу властиво займатися оптимізацією оподатковування, ми постаралися до умов договору купівлі-продажу закласти моменти, які цьому перешкодять. І найголовніше (оскільки сьогодні багато хто намагається спекулювати на екологічній темі), цей завод сьогодні – безпечне (наскільки може бути безпечним) підприємство. І до договору купівлі-продажу ми також заклали умови, щоб воно залишалося таким.
