Саме словосполучення «соціальна сфера» у багатьох з нас викликає мимовільне зітхання. Знову йтиметься про те, що не всі «соціальні» закони реалізуються повною мірою, про злиденне бюджетне фінансування, про те, що молоді спеціалісти не хочуть їхати «у глибинку» через низькі зарплати і погані умови. Все це так. І все ж... «Це не означає, що ми повинні перетворитися у статистів-споглядальників. Потрібно працювати і домагатися розв’язання конкретних проблем», – стверджує заступник голови Одеської обласної ради Фелікс Петросян.
Докладної біографії нашого співрозмовника ми тут не наводитимемо, згадаємо лише основні віхи. Займався комерційною діяльністю. У 2002 році очолив Партію пенсіонерів України. Депутат обласної ради вже другої каденції. Як заступник голови обласної ради курирує гуманітарну сферу, тобто питання соціальної політики, охорони здоров’я, культури, історичної спадщини, національних меншин, молодіжної політики, фізичної культури і спорту.
– Ми розмовляли з Миколою Леонідовичем Скориком, коли я приступав до роботи, – розповідає Фелікс Едуардович. – Одразу можу сказати, що питання соціального спектру для нього – одне з основних, і він завжди підтверджував на ділі таку позицію. Я відчуваю довіру з його боку, і намагаюся цю довіру виправдати. Тому що духовні моменти у житті нашого суспільства не менш важливі, ніж матеріальні. Зрозумійте: без кінця говорити про те, як все погано – це недобре. Але в той же час замовчувати про існуючі проблеми – отже, лукавити. Загальне соціальне тло все ще незадовільне, але за останні кілька місяців ми багато чого зрушили з мертвої точки. Більше того, зараз готується певний моніторинг – відгуки населення про діяльність обласної ради (саме в соціальних напрямах). Результати цього моніторингу будуть опубліковані офіційно, щоб люди бачили, які проблеми розв’язуються.
– Кожен депутат обласної ради веде прийом громадян. У графіку Ваших зустрічей з виборцями значаться не тільки Одеса, але і Білгород-Дністровський, Ізмаїл, Велика Михайлівка, Фрунзівка, Березівка, Комінтернівське, Южне... Які враження після цих поїздок?
– Знаєте, я зараз торкнуся теми іншої гілки влади – виконавчої, але мене просто вразило, що в багатьох районах Одещини скоротили посади заступника голови райдержадміністрації із соціальних питань. І не тому, що розв’язано проблему «соціалки», а, швидше за все, тому, що просто немає грошей. Я вважаю, що це все-таки одна з ключових посад, і забирати її зі штатного розкладу не слід. Навіть відділи РДА, які займаються сьогодні цією тематикою, багато в чому перетворилися в статистів. Я зараз не критикую їхню роботу, не кажу про те, гарні вони чи погані. Сама система так поставлена. Наведу конкретний приклад: місцевий бюджет передбачає матеріальну допомогу для певних категорій людей. Але люди, яким вона належить, навіть не знають про це! Так, звичайно, це низька інформованість нашого населення, але ж «якщо гора не йде до Магомета, то Магомет іде до гори»! Я вже робив зауваження з цього приводу керівникам багатьох місцевих служб. Адже існують місцеві ЗМІ (газета, радіо), можна проводити консультативні дні, вивісити в райдержадміністрації та райраді перелік осіб, які потрапляють під ці категорії. А то складається парадоксальна ситуація: гроші, нехай і невеликі, є (в середньому це 400 – 600 тисяч на район), є люди, які потребують допомоги, але вони її не одержують! При цьому я не хотів би розмов про те, що хтось потім забирає ці гроші собі. Ніхто їх до кишені не кладе, закон не дозволяє. Але якщо ці кошти не освоюються до кінця року, то в межах місцевого бюджету можуть бути ухвалені зміни, і гроші підуть на інші потреби. Таке «перетягування» можливе. Але це неправильно, тому що соціальна сфера у нас і так найболючіша.
Трапляються і такі ситуації: чиновник – нормальна, порядна людина, але в межах своєї зарплати та злиденних бюджетних коштів не може вжити необхідних заходів. Тільки ось людей, які приходять зі своїми проблемами, це найменше хвилює. Коли влада не розв’язує проблему – до неї втрачається довіра. Саме недовіру я і відчув, коли почав їздити на зустрічі з виборцями. Тому ми вирішили створити громадські приймальні, щоб люди могли мати альтернативний підхід у розв’язанні своїх питань. Була зареєстрована громадська організація «Спілка пенсіонерів України» (хоча вона розв’язує і низку інших питань – аж до молодіжних). Це було потрібно для надання нашим приймальням офіційного статусу і для того, щоб уникнути бюджетної залежності (тому що дістати гроші на це питання просто нереально). Отож, на сьогодні у нас вже є понад тридцять офісів в усіх районах і містах обласного підпорядкування, штат співробітників по селах (а всього в цій системі працює понад чотириста чоловік). Оскільки я очолюю Партію пенсіонерів України, то ця робота мені дуже близька, просто тепер вона почалася ще й у новому форматі.
– А можна описати цю діяльність конкретніше?
– Якщо спочатку до нас зверталося до 100 чоловік на місяць, то сьогодні вже близько 500, і ця цифра зростає. Я вважаю, що зростуть не лише показники, але і рівень довіри до обласної ради. Проблеми, у принципі, у всіх районах ті самі, тому можу їх класифікувати: пенсії, пільги, медицина, освіта, внески, діти війни, комунальні проблеми...
Дуже часто звертаються люди, які стали пенсіонерами до 2004 року. Зараз вже інші параметри перерахування пенсій, а їхні пенсії залишилися маленькими. Але ж ці люди чесно працювали, і вони праві, коли говорять про перерахування. Тому ми зараз пишемо звертання до Верховної Ради і Кабінету Міністрів для того, щоб цю ситуацію обов’язково переглянути. Багато звертаються щодо перерахування пенсій просто тому, що не можуть одержати докладних і дохідливих відповідей від місцевих пенсійних управлінь. Скаржаться і на те, що підвищення пенсій «з’їдає» зростання цін. Це, на жаль, залежить вже від загальної економічної ситуації в країні, і виходить за межі моїх повноважень депутата обласної ради.
Звертаються інваліди війни з приводу своїх пільг, звертаються «діти війни», у яких виникли труднощі з одержанням цього статусу – ми їм допомагаємо. Низка питань виникає у взаєминах пайовиків і орендарів, і тут ми вже виграли десятки судових процесів, захистили багатьох людей – часто літнього віку і без особливого статку. Розповідати можна багато, але головне – необхідно було створити систему, яка б приймала і розглядала звертання. Протягом місяця людина обов’язково повинна одержати відповідь. Бажано позитивну, а якщо негативну – то з чіткою аргументацією «чому?», щоб це не було черговою відпискою. І те, що виконання питань, з якими до нас сьогодні звертаються, становить майже 90% – це кращий показник нашої роботи.
– Ви самі згадали, що розв’язання багатьох соціальних проблем залежить від ситуації у державі. Як Ви її зараз оцінюєте?
– Я не хотів би зараз багато говорити про складні взаємини між Верховною Радою і виконавчою владою – тому що нікому не відкрию нічого нового. Політиків, які висловлюють «свою суб’єктивну думку» у нас і так задосить. Але все-таки повернуся до теми довіри. Втратити її легко, а повернути складно. Чому сьогодні протестний електорат дійшов до 40%? Люди взагалі нікому не вірять, йде повний нігілізм, а це може мати наслідки.
Якби ви знали, скільки надходить листів-звертань, де люди запитують: «Що ж це таке? Ми не бачимо своїх депутатів! Обрали їх, а вони зараз вирішують свої корпоративні інтереси і забули про нас». Не на всіх, звичайно, скаржаться, а на тих, хто нічого не робить.
Я переконаний, що вибори до місцевих рад не можна було робити на партійній основі. Вони повинні були проходити у мажоритарному режимі. Щодо Верховної Ради – частина повинна була пройти за партійними списками, а частина – за мажоритарними. Пропорція – це вже питання переговорів. Раніше депутатами в облраді в основному були вихідці з районів області, вони все одно поверталися до себе додому, і зустрічалися з земляками. А нинішня система забрала зв’язок між депутатами і виборцями. Те саме і на рівні парламенту. На мою думку, потрібно змінювати цю систему. Впевнений, що за нинішнього стану справ, повторні вибори (навіть, якщо вони відбудуться) нічого не дадуть. Хоча мені, як партійному лідерові, вигідно спробувати ще раз «пропіарити», скажімо так, себе і свою партію. Але я не прихильник таких потрясінь. У держави є куди витрачати гроші, зокрема і на ту ж «соціалку», про яку ми стільки говорили.
