…Ця пригода сталася 23 серпня о 17 год. 15 хв. на 16-му кілометрі дунайського рукава Борча. Раптово вийшов з ладу двигун теплохода «Восход-6», при проходженні рейсом Сілістра – Ізмаїл. Але, як у пісні співається, «город подумал – ученья идут», пасажири до пуття нічого не зрозуміли завдяки професіоналізму і своєчасним кваліфікованим діям судового екіпажу, фахівців берегових підрозділів пароплавства.
Те, що сталося, навряд чи випадково: флот пароплавства, зокрема малий пасажирський, давно вступив до літнього віку. Як кажуть, і метал не вічний. А коштів для ремонтів бракує. Як не вистачає їх і для подальшого розвитку ліній на маршрутах Ізмаїл – Кілія – Вилкове – Одеса. І справа не в чийомусь «не хочу».
До честі нинішнього керівництва ВАТ «УДП», – воно, у порівнянні з попереднім, набагато більш відкрите і прозоре у своїх діях. Про це свідчить і серпнева прес-конференція з представниками ЗМІ Ізмаїла, Одеси, Києва. Керівник ВАТ на ній повідав про важку боротьбу за виживання пароплавства, про найнасущніші проблеми, пов'язані з перспективами подальшого існування унікальної державної компанії на Дунаї. Зокрема, про програму виходу з кризи, що припускає подальше вдосконалення роботи «пасажирів», що є найважливішою складовою флоту пароплавства. Причому – пасажирський флот – це не тільки круїзні лайнери (їх, що працюють на лінії Пассау – Вилкове, чотири), але і «малий флот», що включає судна на підводних крилах «Восход», прогулянкові теплоходи «Евгений Косяков» і «Чайка».
Як розповів начальник служби пасажирського флоту ВАТ «УДП» Станіслав Дмитрович Самойлов, порівняно недавно було отримано запит з управління морегосподарського комплексу транспорту і зв'язку Одеської облдержадміністрації про можливості поновлення роботи швидкісного пасажирського флоту на каботажній лінії, що пов'язує міста українського Придунав’я Ізмаїл, Кілію і Вилкове з Одесою.
Пароплавство відповіло, що суден на підводних крилах морського класу (СПК) для організації пасажирських перевезень Дунай –море давно немає.
Так, був благословенний час, і багато старожилів пам'ятають, що в Одесу регулярно ходили теплоходи «Комета», причому проблем з їхньою наповнюваністю не існувало. Адже подорож по Дунаю, а потім по морю набагато привабливіша від автобусного маршруту, навіть якщо і триває рейс довше.
Але час взяв своє. За технічним станом «Комети» були списані. Лінію довелося закрити.
Та все-таки, як вважає Станіслав Дмитрович, робота теплохода «Восход» на лінії Ізмаїл – Кілія – Вилкове можлива лише за умови дотацій з місцевого або обласного бюджету.
За даними пароплавства, у радянський час робота СПК на каботажних лініях була планово збитковою. Зрівнювали ціни, не рахуючись з витратами, щоб люди зі статками радянського зразка не відчували дорожнечі.
Ринкова ж економіка змусила все рахувати.
– Коли нам запропонували продовжити пасажирські каботажні перевезення, – говорить С.Д. Самойлов, – ми постали перед вибором: або працювати на збиток собі (а це неприпустимо, звичайно), і, як і раніше, обслуговувати пасажирів за доступними їм цінами, або піднімати ціни до рівня, що забезпечує нашу рентабельність. Але тоді ми постанемо перед іншою проблемою – люди сьогодні не настільки багаті, щоб дозволити собі поїздку на СПК, якою б вона екзотичною не була. Витративши менше коштів і часу, вони можуть доїхати до обласного центру автобусом набагато швидше і заплативши за квиток менше. Хочеш не хочеш, слід встановлювати ціни, що витримають конкуренцію з наземними видами транспорту. Ось у чому, власне, і полягає суть давньої проблеми. Зрозуміло тому, що саме заважає відновлювати роботу малого флоту на цих лініях, обмежуючись більш вигідними чартерними рейсами в сусідню «загранку».
Ще років 16 тому, у часи «великого зламу», коли Україна робила перші кроки на шляху ринкових відносин, проблема каботажу обговорювалася на рівні облради та облдержадміністрації з тодішнім керівництвом.
– Я просив розв’язати проблему дотацій каботажної лінії на рівні області, – сказав Сергій Дмитрович. – Ми були згодні забезпечити каботажні перевезення, однак тільки за умови дотацій з бюджету, оскільки пасажирські перевезення є складовою частиною соціальної регіональної програми. Трохи пізніше мав зустрічі в Кабміні з тими, хто курирував морегосподарський комплекс. Заручався підтримкою, після чого робота лінії була відновлена. Однак слова залишилися словами, обіцянки виконані не були, грошей у бюджеті чергового разу не знайшлося. Так, до пуття і не розпочавши, ми знову припинили каботажні перевезення, щоб більше не примножувати збитків.
Двоїстість ситуації полягала в тому, констатував С.Д. Самойлов, що згори, часом особливо не розбираючись в суті проблеми і не бажаючи допомагати, продовжували «тиснути», можливо, щоб підняти свій рейтинг в очах простих громадян. Нічого доброго з цього не вийшло. Збитки від роботи СПК у 2003 році склали понад 430 тисяч гривень, наступного року – близько 400 тисяч. Виходило, що УДП із власного прибутку дотувало соціальну програму регіону. Наприкінці 2004 року каботажні рейси були припинені.
Зараз в експлуатації перебувають два СПК – теплоходи «Восход-5» і «Восход-6». Вони виконують туристичні перевезення на лінії Ізмаїл – Сілістра (Болгарія), прогулянкові теплоходи «Евгений Косяков» і «Чайка» роблять рейси до Румунії й обслуговують екскурсійну програму інтуристів у дельті Дунаю.
Сьогодні служба пасажирського флоту намагається знаходити кошти для забезпечення нормального технічного стану суден, хоча достатніх коштів у зв'язку зі складним економічним становищем пароплавство виділити не в змозі. До чого це призводить, ми розповіли вище на прикладі НП із «Восходом-6». Вона, слава Богу, завершилася благополучно. Після ремонту «Восход-6» знову приступив до роботи на болгаро-українській лінії. С.Д. Самойлов підкреслив, що саме в таких нестандартних ситуаціях перевіряється професіоналізм кожного фахівця. Але краще б, звичайно, якби таких випадків не було. А для цього, знов-таки, потрібні кошти. До речі, програма роботи суден на підводних крилах побудована таким чином, що до нинішнього часу, з початку року, вдалося доходи від роботи СПК підняти в порівнянні з минулим роком приблизно на 60%.
…До морвокзалу плавно підходить білосніжний теплохід. Питання першому пасажиру:
– Які враження від поїздки?
– Чудові!..
...Можливо, доживемо ми, ізмаїльці, до тієї миті, коли ця краса буде доступна кожному, коли і нам, і пароплавству стануть вигідні рейси на Кілію – Вилкове – Одесу? І тоді ми замість тісного салону маршрутки будемо їздити на комфортабельному теплоході? Адже живемо на Дунаї, і не користуємося його перевагами.
