Хто з одеситів не знає цього унікального узвишшя поміж двома лиманами та морем, яке тільки степовики, які не бачили справжніх гір, могли наректи «горою»? Уже впродовж десятиліть точиться полеміка про те, якою буде його подальша доля. Одні пропонували створити на Жеваховій горі промисловий вузол, який би розвантажив «промисловий Пересип»; інші бачать на ньому елітний житловий масив, ще інші пропонують розвивати там курортно-паркову зону, або створити унікальний туристичний комплекс, з вікон готеля якого шанувальники мандрів насолоджувалися б отією унікальною можлівостю – оглядати з однієї точки морську бухту і два – Хаджибейський та Куяльницький – лимани. Ось і нещодавно в Одеському Будинку вчених відбулося спільне засідання міського екологічного семінару «Таубманівські читання» і наукової секції «Урбоекології», під час якого, за «круглим столом», обговорювалися проблеми комплексного освоєння територій. І стосувалося це обговорення, зокрема, структури та змісту досліджень території мікрорайону «Жевахова Гора».
Намагатися відтворювати полеміку, в якій беруть участь зо два десятки науковців та фахівців, які репрезентують різні наукові заклади та науково-виробничі організації, а головне, різні погляди і концепції на розвиток мікрорайону “Жевахова Гора” (як і на розвиток усього міста) і різні підходи до самої проблеми – річ майже безнадійна. Тому говоритимемо про головне.
А воно полягає в тому, що на це, на перший погляд, суто теоретичне, засідання “круглого столу” міська організація роботодавців (гендиректор виконавчої дирекції О. Заборський), подала цілком конкретний соціальний проект розвитку мікрорайону “Жевахова Гора”, який став переможцем спеціального конкурсу на кращий подібний проект. Отож, представляючи учасникам “круглого столу” свою “Розробку програми по створенню соціально-культурного та побутового кластера на селищі Більшовик в районі Жевахової гори в рамках самоорганізації населення”, представниця цієї організації Наталія Петренко передусім пояснила (або нагадала) присутнім, що таке “кластер”. Й оскільки всі науковці зійшлися на тому, що за “кластерами” – майбутнє концептуального розвитку будь-якого сучасного міста, то й нам із вами варто знати, що “кластер” – це зосередження в певному географічному регіоні взаємопов’язаних підприємств та закладів у межах окремої території. І що саме кластери покликані охоплювати значну кількість усіляких підприємницьких структур, пов’язаних із постачанням сировини, нових технологій, обладнання, наданням послуг і таке інше. До того ж окремі “кластери” можуть включати в свої структури всілякі дослідницькі організації, навчальні заклади, центри стандартизації, торговельні комплекси і навіть органи місцевої влади.
Так от, ідея “кластера”, запропонованого міською організацією роботодавців, полягає в тому, щоб створити на Жеваховій горі туристичний та археолого-етнографічний комплекс, який би включав у себе відтворення давньогрецького поселення (зі своєю етнографічною і туристичною інфраструктурою), та козацького поселення (або січі), і теж із притаманною відповідній добі та характеру українського козацтва інфраструктурою. При цьому розробники ідеї мають намір прилучити до Жевахової гори ще й територію так званих полів фільтрації, а для економічної підтримки проекту – побудувати в цьому районі найсучасніший, за своєю технологією та екологічною безпекою, завод з переробки сміття і каналізаційних відходів.
Одразу зауважу, що більшість учасників “круглого столу”, незважаючи на їх наукові титули та посади, виявилися просто не готовими до обговорення конкретних пропозицій конкретного проекту (чи його концепції). Полеміка одразу змістилася на різні бачення загальної еколого-промислової кризи Одеси, на концепції розвитку міста, на необхідність створення нового загального плану розвитку Одеси на найближчі десятиліття. Дехто почав жахати присутніх апокаліпсичними видіннями мільярдних сум грошей на спорудження глибинного метрополітену та на геологічні дослідження різних районів підземної Одеси.
Серед мовленого було чимало гіркої правди, і дійсно – з огляду на соціальний занепад багатьох мікрорайонів чи селищ міста, а також на екологічний стан повітря та одеських грунтів, – жахаючої інформатики. Але, по-перше, все це здебільшого не мало ніякого відношення до конкретної ідеї розвитку Жевахової гори, з її складними місцевими проблемами, а по-друге, створюється враження, що дехто з науковців просто погано уявляє собі, в якій економічно бідній та соціально і політично нестабільній країні ми з вами зараз живемо, в умовах котрої чимало нагальних, але занадто глобальних, проектів видаються просто прожектерськими. Як безнадійною видається і безкінечна критика влади, яка не стає від наших нервових нападів на неї ні мудрішою, ні заможнішою.
А тим часом автори Жевахівського кластера пропонують реальне і то досить швидке, вторгнення в погибельне коло проблем, що живляться традиційно українським гаслом: “Чого бідний? Бо дурний! А дурний? Бо бідний!” Передусім, створення високотехнологічного заводу з переробки сміття та каналізаційних витоків дає нам розв’язання одразу кількох проблем: по-перше, з’являються робочі місця, по-друге, він позбавляє нас від побутових та екологічних проблем, пов’язаних зі смітниками та каналізаційними викидами, а по-третє (як з цифрами в руках доводять автори проекту), перетворює ці два невичерпні джерела “сировини” для заводу з “презренных” відходів – на цілком реальні гроші, оскільки з тих відходів планується витворювати цілком конкретну “продукцію”: від гумусу – до очищеної і придатної для технічних потреб води.
Створення на Жеваховій горі, на місці археологічних розкопів давньогрецького поселення (ровесника Херсонеса), археолого-етнографічного поселення (з ковалями, гончарними кругами, з торгівлею виробами майстрів і грецькою кухнею), а також козацької січі – з відповідною етно-туристичною структурою, – з одного боку, слугуватимуть пізнавально-виховним потребам населення, й особливо учнівської молоді; з іншого, вони, знову ж таки, створюють робочі місця, і спонукають до упорядкування (з прокладенням під’їзних доріг, паркової зони, загального зміцнення та облагородження територій) усього Жевахівського мікрорайону. Тож можна зрозуміти, чому голова селищної ради мікрорайону “Жевахівський” Андрій Сидоренко не просто побував на засіданні науковців та екологічної громадськості, але й активно підтримав ідею даного проекту розвитку, вбачаючи в ньому реальний вихід зі складної ситуації, в якій опинився цей одеський мікрорайон.
Звичайно, будь-яке, навіть таке, прямо скажу, делікатне втручання в природне середовище Жевахової гори – вже матиме певні природні, ландшафтно-екологічні “наслідки”. Але тим, хто заперечує проти даного шляху розвитку, слід ще раз обстежити район Жевахової гори – з її цегляним заводом, який уже двісті років живиться глиною з цього району, з іншими підприємствами, з розкопками чорних археологів... І тоді він зрозуміє, що кластер, запропонований організацією роботодавців міста, за будь-яких обставин є найменшим лихом з усіх можливих. Принаймні ми збережемо цю гору і для себе, і нащадків. А уявіть собі, у що вона перетвориться, коли на неї увірвуться будівельники, аби зводити свої “висотки”, або якщо переможе тенденція на перетворення Жевахової гори на промисловий мікрорайон. До того ж сам цей етно-туристичний комплекс найкраще поєднуватиметься з уже існуючим лікувальним куяльницьким комплексом.
Звичайно ж, те, що було запропоновано учасникам “круглого столу”, – є лише викладом загальної ідеї, яка потребує узгодження з археологами, санітарними, екологічними, геолого-розвідувальними та іншими службами. Пролунала і цілком слушна пропозиція – щоб конкретизований проект Жевахівського кластера було обговорено і затверджено на міськраді та обговорено місцевою громадою. Одначе зволікати з усім цим не слід, адже вся Жевахова гора підрита катакомбами, які наповнюються всілякими сумішами, нафтопродуктами та нечистотами; крім того, геологи вже попереджають про зсуви, тріщини і розмивання грунтів, а правоохоронці і громада – про складну криміногенну ситуацію в районі гори та полів фільтрації. Отож, передусім Жеваховій горі потрібен надійний, економічно міцний та юридично повноважний господар, а місцевій громаді – спокій, робочі місця і соціальна впевненість у завтрашньому дні.
