Напевно, віра в диво не залежить від віку. Якщо людина вірить у щось велике і світле, то в її житті обов’язково настає мить, коли вона розуміє, що оточують її справжні і люблячі друзі. І ось саме тут людина і усвідомлює по-справжньому, заради чого живе.

У що вірять маленькі діти? Ми не раз їх запитували на сторінках нашої газети. Читачі напевно пам’ятають, про що мріяли одеські дошкільники перед Новим роком. Більшість з них хотіли, щоб Дід Мороз приніс у їхні родини щастя і добробут. П’ятирічні хлопчики та дівчатка, обласкані родиною, вже добре усвідомили, що в їхньому житті найголовніше.

А ось про що мріють ті, у кого з волі злої долі немає родини? На що сподіваються і у що вірять одеські безпритульники?

Мені довелося витратити не один день, щоб викликати у дітей довіру і почути відповідь на запитання. Вони виросли у підвалах і люках, вони навчилися не довіряти людям. Але діти є діти, і, незважаючи на свої важкі долі, вони перед Різдвом, знову вчилися мріяти і вірити в диво.

Мишко, 8 років:

– Чудес не буває. І про Діда Мороза дорослі тільки казки складають. Не може бути когось, хто б усіх любив однаково і усім дарував подарунки.

Хоча, якщо Дід Мороз все ж таки існує, то він, напевно, приходить до тих, у кого є батьки. А в мене нема, тому про мене він і не пам’ятає.

Якби я міг попросити в нього подарунок на свято, то я б дуже хотів великі красиві санки і багато цукерок та шоколадок.

Альона, 10 років:

– Різдво – це як другий Новий рік. На нього дарують ті подарунки, що не встигли подарувати наприкінці року. Коли я жила в інтернаті, до нас постійно приїжджали різні спонсори і дарували цукерки та іграшки. Але я вважаю, що це все не важливо. Тому що цукерки ми швидко з’їдали, й усе ставало як і колись.

Якби я могла попросити в когось подарунок, то я б дуже хотіла кошеня і…і дім, де б ми могли з ним жити.

Ярик, 13 років:

– Чудес не буває, ви вже мені повірте. Іноді так хотілося, щоб сталося щось незвичайне, ну, наприклад, знайти б десь нову шапку. Я хочу таку хутряну вовчу шапку з великими вухами. Але звідки їй просто так у мене взятися? Ось коли я почну сам гроші заробляти, одразу ж куплю собі таку. А чекати від когось подарунків зовсім безглуздо. Все одно ніхто просто так нічого не подарує.

Руслан, 10 років:

– А мені на Новий рік завжди дарували подарунки. Спочатку батьки, а потім в інтернаті. Але найбільше я любив, коли подарунки дарували просто так, а не на якесь свято. Ось, наприклад, у найзвичайнісінький день, коли нічого не чекаєш, а тобі раз – і щось подарують. Ось це і було справжнє свято.

Давно мені вже нічого не дарували просто так. А от я, коли стану дорослим, буду дарувати дітям подарунки, але тільки не на свята, а просто так.

Євгенко, 9 років:

– Що мені зараз найбільше потрібно? Та багато чого. І куртку теплу я б хотів і велосипед. Але мрію я про теплі країни. Я якось розмовляв з однією дівчинкою, що була з батьками десь в Африці, і тепер точно знаю, куди поїду, коли в мене будуть гроші. Там мені вже і куртка буде не потрібна.

Буду займатися полюванням і рибальством, а потім продавати м’ясо на великих ринках.

Але це, напевно, буде не скоро.

Ніка, 8 років:

– Я мрію навчитися красиво співати. Тобто співати я і так вмію гарно, але хочу навчитися професійно. Так, щоб потім виступати на концертах. Зараз я часто співаю і заробляю гроші. Але якщо буду співати гарно на сцені, то буду заробляти багато грошей. А ще я хочу навчитися грати на скрипці та піаніно.

Напевно, віра в диво не залежить від віку. Багато хто з нас вірить у щось світле і прагне зробити так, щоб диво сталося. Але наші мрії, мрії дорослих людей, часто розпливчасті і невизначені. А діти, ті діти, від яких ми іноді соромливо ховаємо очі, зустрівшись з ними поглядом у юрбі, ці маленькі одесити мріють про такі прості і конкретні речі, які можуть хоч ненадовго, але зробити їх щасливими.

Але ж щастя для них – це такий дефіцит…