Щемить душа від розповідей очевидців страшного голодного лихоліття, що прокотилося Україною у 1932-1933 роках. Тоді багато лиха випало на долю і наших односельчан. Чимало старих і малих викосила щербатою косою невблаганна смерть, а ті, хто вижив, з сльозами на очах згадують про пережите. Створюючи історію нашого мальовничого села, що розкинулося обабіч річки Кодими, ми не могли обійти стороною жахливу сторінку нашої країни - Голодомор.

А нещодавно на вечорі-реквіємі, який влаштували учні сьомого класу нашої школи, було вшановано світлу пам’ять померлих земляків. Дійство проходило у шкільній залі, де на стенді було представлено матеріали про Голодомор. Поряд з жахливими фотосвідченнями прикріплено дві гвоздики, кетяги калини та пшеничні колоски. На столі - засохлі квіти і трави, що символізували мільйони життів, зламаних буревієм страшного Голодомору. Освячували шкільний реквієм православні ікони.

З печаллю в голосі школярі Валерій Вараді, Василина Гасинець, Андрій Демінський, Юлія Кияновська, Дмитро Масловський, В’ячеслав Островський, Каріна і Сергій Холявицький розповідали про голодне лихоліття. А сповнені скорботи рядки віршів М. Гурмянського, А. Листопад, В. Симоненка викликали у слухачів співчуття, тугу за померлими:

Я ще не вмер,

Ще промінь в очах грає.

В четвер мені пішов десятий рік.

Хіба в такому віці помирають?

Слова вірша линуть далі, а запитання бринить у повітрі...

У ті жахливі часи діти, опухлі з голоду, помирали прямо попід тинами. Ми пам’ятаємо це і на їхню честь будемо запалювати свічки. Нехай кожен з нас торкнеться цього священного вогню. А світло від свічок нехай буде даниною тим, хто навічно пішов від нас у небуття.