В ОДЕСЬКОМУ БУДИНКУ ВЧЕНИХ ВІДБУЛАСЯ ЧЕТВЕРТА ПЕРСОНАЛЬНА ВИСТАВКА ЗАСЛУЖЕНОГО ХУДОЖНИКА УКРАЇНИ ВІКТОРА ВАСИЛЬОВИЧА МИГУЛЬКА (1924-1993 РР.)
Він одержав блискучу художню освіту: закінчив з відзнакою у 1947 році нашу знамениту Греківку, у 1953-му – не менш знаменитий ВГиК (художнє відділення). Все своє творче життя Віктор Васильович пропрацював на Київській кіностудії – спочатку художником-постановником, потім – головним художником. За його участі було поставлено 35 кінофільмів, зокрема: «Команда з нашої вулиці», «Шляхи й долі», «Олекса Довбуш», «Артист із Коханівки», «Серед добрих людей», «Ключі від неба», «Циган», «Циганка Аза»... Його ескізи до фільмів зберігаються в архівах кіностудії ім. О. Довженка, а ось не пов'язана з роботою творча спадщина художника перебуває переважно у приватних колекціях в країнах СНД і далекого зарубіжжя.
Віктор Мигулько брав участь у багатьох загальносоюзних республіканських і міжнародних виставках. За життя були організовані в Києві дві його персональні виставки: у 1974 році в Будинку кіно до 50-річного ювілею, і десять років потому – до 60-річного ювілею, у Спілці художників. Близько тридцяти картин зберігаються в музеї кіностудії ім. О. Довженка.
В Одесі, де минуло його дитинство і юнацькі роки, де працювали його батьки – батько Василь Прохорович Мигулько, доцент будівельного інституту, кандидат технічних наук, і мати Настасія Феофанівна Мигулько, викладачка однієї з одеських середніх шкіл, де живе родина його сина Віктора Вікторовича Мигулька, головного інженера політехнічного університету, де, нарешті, художник спочиває на 2-му християнському цвинтарі, його творчість була мало відомою.
Уперше в Одесі про нашого талановитого земляка заговорили у вересні 2007 року після виставки в Будинку вчених. У трьох залах експонувалися твори живопису й графіки, навчальні роботи, матеріали, які знайомлять відвідувачів з біографією художника, фотографії з архіву родини сина.
Віктор Мигулько – один з тих, хто, створюючи світ українського образотворчого мистецтва у радянські часи, зберіг найкращі традиції давніх українських майстрів і у своїй творчості зумів уникнути ідеологічних обмежень.
Третя персональна (і перша в Одесі) виставка відбулася з великим успіхом, викликала резонанс у ЗМІ. На ній експонувалися роботи з колекцій родини Віктора Вікторовича Мигулька і родини Успенських – переважно, портрети рідних і близьких художника, автопортрети 40-х і 50-х років, натюрморти і пейзажі 80-х, навчальні роботи 40-х. На четвертій персональній виставці експонувалися етюди 40-х – 60-х років, натюрморти і пейзажі 80-х з колекцій родини сина і родини Коваленків (батьків невістки художника) – загалом понад 30 робіт.
Чудові ранні (часів навчання в училищі) етюди. Серед них яскраві марини з рудим, освітленим південним сонцем камінням, старими пляжами, «найсинішим» нашим Чорним морем. Зовсім нещодавно, читаючи інтерв'ю з Романом Карцевим, звернула увагу на його спогади про Одесу перших післявоєнних років. Йому, тоді хлопчиськові, запам'яталися черги за хлібом, прихід до порту перших за п'ять післявоєнних років суден. Ті ж враження і у молодого Віктора Мигулька, але в живописному варіанті: черга за хлібом, причал із судном (можливо, одним із перших) під завантаженням і самотній портовий кран, а позаду, на кручі, – палац Воронцова. До речі, художник жив на Базарній, у тому ж будинку, де колись жили брати Катаєви.
Як художник кіно, Віктор Мигулько багато їздив по Україні і по Радянському Союзу, бував за кордоном. І скрізь писав етюди. На виставці ми бачимо село Селище на Вінниччині, хати на Київщині й Закарпатті, карпатський квітучий сад і зимові Карпати. Віктор Васильович стежив за тенденціями розвитку сучасного образотворчого мистецтва. Це помітно у його роботах 80-х років – у реалістичному живописі присутні елементи декоративності. Поєднується вона у нього із правдою життя.
Дружина художника Неллі Сергіївна говорить, що Віктор Васильович любив Україну синівською любов'ю, «він був націоналістом» (її слова) у найкращому значенні цього слова. Можливо, тому часто писав такі улюблені українцями сюжети, як сутінки, місячні ночі, чарівну, спокійну й тиху українську природу, українську старовину.
Тема його дипломної роботи у ВГИКу – «Іван Франко». Студент-дипломник побував у Закарпатті, у Карпатах і полюбив на все життя цей край синьо-зелених гір, його жителів – гуцулів, чудесну природу і старовину цих місць. На одній з робіт – старий цвинтар з дерев'яною церківкою, на другій – горді гуцули у барвистих національних костюмах, які стоять на вершині гори, а внизу за ними – Карпати, на третій – зимові гори в сутінках, на інших – такі улюблені українцями чорнобривці і безсмертники. Все живе Україною. Все дихає щирою любов'ю до її народу, культури, побуту.
На двох виставках одесити змогли побачити близько 90 робіт свого земляка. Відгуки мистецтвознавців, поціновувачів живопису, художників, журналістів про творчість В.В. Мигулька – захоплені: «метр», «великий майстер», «видатний художник», «чудовий колорист», «чудовий портретист», «яка гнучкість техніки!»... Загальна думка – внесок художника у культуру сучасної України заслуговує на високу оцінку, його творчість повинна бути репрезентована в музеях Одеси.
Одеський Будинок вчених, у якому відбулися обидві виставки В.В. Мигулька, – один з найкращих «виставкових майданчиків» в Одесі. Велика кількість різних заходів, які відбуваються там, є гарантією того, що виставку подивиться багато людей – вчених, літераторів, діячів культури. Директором і колективом було надано необхідну допомогу організаторам виставки – В. Мигульку, синові художника, і родині Успенських. Таке ставлення і сама атмосфера Будинку вчених надихнули мене на виступ з доповіддю на науково-практичній конференції в Будинку-музеї М.К. Рериха. Тим самим покладено початок дослідженням творчості видатного українського художника В.В. Мигулька.
У найближчому майбутньому, як внесок у цю важливу справу, Будинок вчених планує показ фільмів кіностудії ім. О. Довженка, поставлених за участю В.В. Мигулька. Важлива для культури справа, почата виставкою 2007 року, одержала розвиток – творчу спадщину художника буде збережено.
