«Земля людини» – так назвала виставку гобелена, що відкрилася в Міській художній галереї (Сабанєєв міст, 3), кандидат педагогічних наук, доцент художньо-графічного факультету Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К.Д. Ушинського Есфір Серпіонова.
Ткацтвом не нехтували займатися навіть самі богині давнини. Ви пам’ятаєте, чим обернулася зарозумілість Арахни? А Пенелопа, яка силу любові своєї, весь тягар очікування співвіднесла з ковзанням утка? Нитка, її грубість, її піддатливість, її йоржистість – ще одна барва у відчутті світу.
Криваво-коричневі і чіткі тільки Сонце, Адам, бик та поперечні смуги (однойменний гобелен «Адам»), а все інше – переплетіння грубих ниток двох напрямів створюють відчуття важкої роботи, подолання і тільки злегка намічають пейзаж майбутнього порядку квітучої землі. Тільки в гобелені, тобто, включаючи ще одну властивість матеріалу (тактильність), можна було передати непосильну працю першопрохідця.
М'який білий і глибокий чорний ніби проріджені поздовжніми просвітами основи і легкими чорними нитками, що йдуть від білого жіночого силуету з дитиною. Лінії ці надають відчуття руху («Зимова подорож»). А чудове композиційно-графічне рішення робить цей гобелен рукотворним шедевром, причому сучасним і багатоплановим, де принцип мінімалізму зведено у канон. До такого ж графічного дива можна віднести і гобелен «Місяць», значеннєвий текст якого потребує особливої розшифровки. Потрібно сказати, що символ, шифр, код – це основа ткацтва. У Серпіонової коди вистраждані, продумані, вибудувані в чітку систему. Риба – відомий символ християнства. Місяць як риба неспішно пропливає над Вічним Містом, освітлюючи його посмішкою, сповненою любові...
І ще іскристі риби, на різних рівнях, різної величини, незвичайного кольору, райдужні – життя, що хлюпочеться в берегах Чорного моря. Всі ми в цій теплій стихії перебуваємо, незважаючи на масштаб нашої душі, живемо в її любові, як риба в морі. Якщо уважно розглядати гобелени Серпіонової, то в кожному можна побачити хвалу Творцю і Його Творінню.
Я хочу звернутися до гобелена «Поет». Майстер неспроста робить вертикальний акцент. Піраміда зі стільців тягнеться нагору і створює метастабільний стан рівноваги, що підкреслено райдужними мильними бульбашками, які спускаються, і все відбивається в таких же нестійких пірамідах, складених з коробок з вікнами. Тут пригадується хлопчик з пораненим серцем з казки Андерсена. Поет, як і цей хлопчик, може спокуситися ефемерним блискотінням, грою відблисків і зблисків, забувши про правду життя. А внизу – колюче і сіре. Чудова метафора поетичної творчості! Авторка так добре відчула цей образ, тому що сама – поет. Вірші Есфіри Серпіонової чисті, проникливі, мелодійні, вони йдуть від душі, до речі, як і все, що вона робить.
