У філармонії – прем’єра. Майстер художнього слова Олена Куклова репрезентувала програму за віршами Ірини Ратушинської.
Перед початком режисер програми Сергій Сеславинський запитав публіку: «Хто знайомий з творчістю поета Ірини Ратушинської?» Виявилося – одиниці. Здавалося, дивно: вона одеситка, відома у багатьох країнах. Але справа у тому, що в Одесі вийшла всього одна збірка її віршів – у 1993 році. Підготовлена Оленою Кукловою програма, по суті, вперше дала землякам можливість відносно повно уявити творчість Ірини. Щоправда, вже багато років у репертуарі акторки – програма, складена за віршами трьох відомих одеситок: Інни Богачинської, Віри Зубарєвої, Ірини Ратушинської. Зрозуміло, що час виступу тоді було поділено на три. А нова композиція – цілісне полотно, яке дозволяє різнобічно репрезентувати поезію однієї з них. І, оскільки плоди творчості завжди міцно пов’язані з життям автора, розповісти про нього. Тим більше, що воно справді трагічне і світле.
Виконавиця простежила поетичний шлях Ірини. Слухачі дізнавалися, як звичайна дівчинка виростала у сильну жінку, в особистість з твердими переконаннями, загартовану випробуваннями, навчену досвідом. Відповідно змінювалася тональність читання. Легкість переходила у впевненість голосу зрілої людини, потім забарвлювалася драматичними інтонаціями. До них час від часу домішувалася самоіронія, така властива Ратушинській. Ефірна тканина поезії дозволила створити живий, об’ємний образ талановитого поета і чарівної жінки.
Одесити повинні знати, яку потужну творчу особистість зростила їхня земля. Тому – хоча б пунктиром – лінія її життя.
Вірші Ірина писала з дитинства, але вступила на фізичний факультет Одеського університету. Одного разу вона позичила у знайомого Біблію. Істини її стали одкровенням, і молода дівчина увірувала.
Вірити в Бога було заборонено. Ірина не послухалася. Хрещена ще у ранньому дитинстві, вона замолоду обвінчалася з Ігорем Геращенком, теж фізиком, теж віруючим. І у віршах залишалася сама собою. Говорила про віру, про кохання. Олена Куклова зі світлим хвилюванням читала строфи ранніх, одеських віршів Ратушинської:
«Под соборными сводами
вечными,
Босиком по пыльным
дорогам,
С обнаженно дрожащими
свечками
Люди ищут доброго Бога».
У 70-ті роки вірші молодої одеської поетеси з’явилися у самвидаві. Та й сама вона через вірних людей діставала заборонені збірники. За публікацію у самвидаві тоді карали. А творів, що звертають людей до Господа, – особливо. За участь у правозахисній діяльності та деякі вірші Ратушинська у 1982 році була засуджена до семи років таборів і п’яти – поселень.
Становище політв’язнів у мордовських таборах Ірина опише через кілька років у книжці «Серый – цвет надежды». Це книжка – про неї і її товаришів по блуканнях у пекельному лабіринті. Переказувати – страшно. Від Бога Ратушинська у таборі не відмовилася. І не відмовилася від хреста, який чоловік вирізав їй з кості, тому що металеві предмети вилучалися. І вірші писати не відучилася. Пересилала їх таємно на обривках або, нескінченно повторюючи, запам’ятовувала.
«В удушье камеры!
Потом – в бетонный двор
На пять шагов, а после – на этап
С немецкою овчаркой по пятам
Все в тот же срок,
неведомо какой»…
Майже п’ять жахливих років Ірина була пов’язана з рідними і друзями лише ниттю листів, які рідко доходили. Вона не знала, що тисячі листів з різних країв з вимогою повернути їй свободу осідають в «органах». Її вірші видавалися у різних країнах, чого вона навіть не припускала. Але, звичайно, громадська підтримка зіграла свою роль у долі Ратушинської. А вижити допомогла любов чоловіка.
Ірина не знає, як її збірник у перекладі англійською опинився на столі тодішнього Президента США Рональда Рейгана. Доля талановитого поета його схвилювала. Саме у той рік намічалася зустріч Рейгана з Президентом СРСР Михайлом Горбачовим. З американського боку однією з умов зустрічі стало звільнення Ратушинської. З таким же проханням виступили Прем’єр-міністр Великої Британії Маргарет Тетчер і Президент Франції Франсуа Міттеран.
Випустили Ірину у 1986 році. Реабілітували. Потім статтю, за якою вона була засуджена, взагалі скасували. Але на цьому випробування не скінчилися. Незабаром після звільнення Ірина з Ігорем поїхали до Великої Британії з візитом на запрошення міжнародного літературного PEN-клубу. Там вони довідалися, що їх навздогін позбавили радянського громадянства. Ірина за кілька місяців написала табірну книжку «Серый – цвет надежды». Вона стала бестселером у багатьох країнах. Почали виходити і її поетичні збірники, вірші друкувалися в різних альманахах. Тільки наприкінці 90-х років сім’ї, де вже підростали близнята Олег та Сергій, вдалося одержати російське громадянство.
Мені вдалося не так давно познайомитися з Іриною. Вона запросила мене до їхньої московської квартири. У ній безліч книжок, комп’ютери. Робочі обставини. У сім’ї атмосфера взаємоповаги і турботи один про одного. Улюблене хобі в усіх – майструвати кумедні іграшки, дрібні вироби. В кухні – акваріум з рибками та другий – для червононосої черепахи, світильники власного виготовлення, ящик з кактусами, які обкладені камінцями з одеського узбережжя. Тут сім’я збирається, щоб розповісти, як минув день. Приходять друзі. Бувають і незнайомі: Ірина та Ігор складають юридичні документи для тих, хто не може заплатити адвокатові. Православний приход, до якого належить сім’я, утримує сирітський притулок.
Напружена письменницька праця не знає перерви. Ратушинська всі роки писала. Збірник «Сказка о трех головах» російською мовою і, паралельно, англійською видано у США у 1986 році. У 90-х роках у Великій Британії, Фінляндіїі США вийшла автобіографічна повість «Откуда что берется». У 1994 році книжка «Серый – цвет надежды» після виходу в інших країнах видана в Україні. У 2001 році в Росії, теж після виходу в інших країнах, опубліковано роман «Одесситы». Дію дано у широкій історичній перспективі з 1905 по 1941 рік. У тому ж році в Росії видане продовження – історичний роман «Наследники минного поля», в якому показано життя наступного покоління зазначених у першому романі родин – з часу окупації по 1968 рік. «Тень портрета» – роман з такою назвою продовжує історичну тему, яка завжди хвилювала Ірину. У роботі – роман «Лапа Азора», де все, що відбувається, розглядається з точки зору... собаки.
У ці ж роки у багатьох країнах, зокрема і в Україні, виходили збірники її віршів. Поезія Ратушинської входить до солідних світових антологій. Вона є членом Міжнародної спілки письменників (PEN Іnternatіonal). Ірина – лауреат премій Великої Британії, Голландії, США, Італії за літературну і громадську діяльність, а також за особисту мужність.
...У напруженій тиші звучали рядки, написані на волі, у тюремній камері, у карцері, на етапі. Іноді прості, але які приголомшують своєю внутрішньою правдою. Іноді – сплеск емоцій, мрії Ірини про оксамитове плаття і дрібнички, які потрібні, щоб відчувати себе жінкою. Слухачі ловили кожне слово акторки, разом з нею обурювалися, жахалися, ховали сльози у посмішку...
Почуття гумору не полишало Ратушинську у найсумніші дні. І після трагічних віршів у програмі Олени Куклової прозвучали такі, що зміцнювали віру : «темницы рухнут»!. А музика, яка супроводжувала концерт, у виконанні Олександра Анісімова (скрипка) і Олени Чеботової (фортепіано) звучала в унісон настрою віршів, надаючи найдраматичнішим строфам ліричного відтінку. Як добре, що після сірого кольору світ Ірини Ратушинської увібрав у себе весь барвистий спектр! І його відобразила, викликавши відгук у серцях людей, акторка Олена Куклова.
