Фрунзівський район займає територію понад 96 тисяч гектарів. У районі нараховується 53 населені пункти, які входять до двох селищних та одинадцяти сільських рад, де мешкає понад 21 тисяча чоловік. До послуг населення: 18 навчальних закладів, 26 клубів та Будинків культури, 27 бібліотек, Центральна районна лікарня, 3 амбулаторії і 25 ФАПів, розгалужена мережа підприємств торгівлі та громадського харчування. Пріоритетним напрямом розвитку є сільське господарство. На сьогоднішній день, за статистичними даними, до агропромислового комплексу входять понад двадцять сільгосппідприємств різних форм власності. У розряді промислових підприємств значаться районна друкарня та молочний завод, який на сьогоднішній день практично не працює.
Чому район, який має достатню кількість земельних угідь та робочої сили, є дотаційним і депресивним? Про це наш кореспондент розмовляє із заступником голови Фрунзівської районної ради Георгієм КУКУЛЕВСЬКИМ.
– Це запитання непросте. І відповісти на нього однозначно не можна. Адже ця ситуація склалася не сьогодні. Район посідав останні місця в області з часу його створення, тобто ще за часів Радянського Союзу. І говорити, що це результат поганого керівництва, як нерідко звучить з високих трибун, не можна. За різних часів район очолювали і сильні, і слабкі особистості. А результат практично був той самий.
На мій погляд, одна з головних наших бід – це географічне розташування району. Як відомо, він розташований далеко від обласного центру, у глухому кутку, через який не проходять жваві автомобільні траси. Тут немає ані річки, ані озера, не говорячи вже про море. Немає інших привабливих для відпочинку об'єктів. Але й немає жодних промислових підприємств. Тому до району не йшли, не йдуть і невідомо, коли прийдуть інвестори. Колективні сільськогосподарські підприємства розпалися у результаті поспішної та безграмотної реформи. Крім того, невірна, м'яко кажучи, політика держави стосовно тваринництва занапастила й цю галузь. Внаслідок цього, у районі сьогодні суцільне безробіття. І молодь, серед них і фахівці, їдуть до міст у пошуках роботи. І це не провина, а біда людей, які залишилися на землі без сучасних засобів виробництва. Інакше кажучи, у районі бракує, на жаль, бази, використовуючи яку можна було б підняти економіку.
– Минуло досить часу після здобуття Україною незалежності. Напевно, можна було б уже й зорієнтуватися у ситуації, що склалася.
– Це легко говорити. Хоча хотів би відзначити, основний засіб виробництва в районі – земля – останнім часом використовується набагато ефективніше, аніж за дореформених часів. І врожаї зросли. Але й у цьому випадку є чимало проблем. Візьмемо, наприклад, нинішній рік. Урожай виростили небувалий. Але за тонну фуражного зерна сьогодні трейдери не дають більше дев'ятисот гривень при його собівартості близько тисячі двісті гривень. При цьому за тонну дизельного палива треба віддати, як мінімум, вісім тонн зерна. Я вже не кажу про те, що продовольче зерно взагалі ніхто не купує.
Хіба за такого підходу до сільського господарства можна підняти економіку сільськогосподарських районів? Звичайно ж, ні! Вони виживають на ініціативі керівників та самовідданості людей. Але ж низький рівень економіки створює низку інших проблем. Зокрема у соціально-культурній сфері. Ви подивіться, у якому стані перебувають сільські клуби, внутрішньорайонні дороги.
– Але, як відомо, на державному рівні оголошувалися то "Рік села", то "Рік сільських доріг". Невже це лише порожній звук стосовно вашого району?
– Що стосується програм, то можу сказати, що вони ухвалювалися й за часів існування СРСР. Одна з них була спрямована на надання допомоги північним районам області – Ананьївському, Миколаївському, Ширяївському, Фрунзівському та Красноокнянському. Як тоді, так і зараз ці програми, на жаль, залишилися лише на папері. А за рахунок районного та сільського бюджетів село не підняти. Щоправда, цього року на ремонт доріг у районі із обласного бюджету виділено вісімсот п'ятдесят тисяч гривень, але вони поки що до нас не дійшли. На ці кошти можна було б відремонтувати усього близько трьох кілометрів доріг, а їх у нас понад двісті шістдесят кілометрів! І не потрібно бути великим математиком, щоб підрахувати, скільки за такого фінансування знадобиться років, щоб усе упорядкувати.
– Якось Прем'єр-міністр України Юлія Тимошенко висловила думку щодо необхідності перепідпорядкування облавтодорів місцевим органам виконавчої влади. Як Ви гадаєте, це поліпшить стан справ із дорогами, зокрема, у сільській місцевості?
– Як ви знаєте, від зміни місць доданків сума не змінюється. Тому якщо й робити таку рокіровку, то за умови відповідного фінансування. Адже проблему доріг за рахунок обласного або місцевого бюджетів не розв’язати. Та й техніка, особливо у районних управліннях дорожнього господарства, потребує оновлення. Що ж стосується організації праці, відповідальності керівників, економії коштів, то таке перепідпорядкування, на мій погляд, може принести позитивний ефект.
– Щоб утримати людей у сільській місцевості, оновлення доріг, як мені здається, – захід недостатній. Потрібно розв’язувати соціальні проблеми у комплексі. Зокрема газифікувати села, налагоджувати якісне водопостачання. Чи не так?
– Безумовно. Але при вирішенні соціальних питань на перше місце треба поставити ліквідацію безробіття, людина має заробляти на утримання сім’ї. У тій же низці й проблема газифікації. Прикро, що ось вже понад двадцять років, як газопровід проходить по території району, а газифіковано лише три населені пункти – селища Фрунзівка та Затишшя, село Перехрестове. У цей час з ініціативи громади та за її ж гроші газифікуються населені пункти Мар’янівської сільської ради. І все. З державного бюджету за останні чотири роки з цією метою не виділялося жодної копійки.
Що ж стосується забезпечення водою, то я великої проблеми не бачу. Два роки тому за ініціативою депутатів від фракції Народної партії районною радою було ухвалено програму щодо забезпечення водою населених пунктів. За цей період відновлено артезіанські свердловини та водопроводи практично в усіх селах. І роботи у цьому напрямі тривають. У цей час ремонтується свердловина у селі Федосіївці, а також запасна свердловина у самій Фрунзівці. Провадяться підготовчі роботи щодо встановлення ще однієї вежі Рожновського у селі Перехрестовому.
– Із районного бюджету з цією метою будуть виділені гроші?
– Невеликі суми. Тому що в районному бюджеті нараховується "вільних" та резервних грошей усього близько трьохсот тисяч гривень, які депутати намагаються розподілити між усіма сільськими радами. Образно кажучи, щоб "закрити усі дірки".
– Мені довелося трохи поїздити дорогами району, побачити поруч із чудовими полями та пасовищами зруйновані ферми, а в селах залишені будинки, які вже не підлягають відновленню. Скажіть, депресивний район – це остаточний діагноз?
– Повторюся, нашому району, як і багатьом іншим, не пощастило, на відміну від тих, які розташовані на чорноморському узбережжі. Там земля оцінюється у сотні тисяч та мільйони доларів. Одержуючи за неї такі гроші, можна, звичайно, побудувати і налагодити роботу соціальної інфраструктури не лише в райцентрах, але й у віддалених селах. Не говорячи вже про їхню привабливість для інвесторів. Тому, на мій погляд, дивлячись на таку нерівність, до цієї ситуації має втрутитися держава.
– Що Ви маєте на увазі?
– По-перше, щоб для таких районів збільшили фінансування, хоча б на розв’язання соціальних проблем. А по-друге, необхідно створити умови для залучення інвесторів, зокрема за рахунок зниження або навіть повного скасування податків, скажімо, на п'ять років. З'являться тут підприємства, робочі місця, піде продукція, тимчасові втрати окупляться сторицею. Але усе це потрібно робити на державному рівні і з ухваленням відповідних законодавчих актів.
