Минула жнивна кампанія надовго залишиться у пам’яті аграріїв області. Лише ранніх зернових та зернобобових культур зібрано 3460,5 тисячі тонн. Такого урожаю Одещина не знала багато десятиріч. Ще будуть з цього приводу урочисті заходи, вручення цілком заслужених державних та місцевих нагород, премій та цінних подарунків.
Але це трохи пізніше. А зараз розмова піде про інше: про ті уроки, які треба винести із накопиченого досвіду та допущених прорахунків, щоб не повторювати помилок у майбутньому. Тим більше, що на порозі нова відповідальна пора – сівба озимих культур.
Про це наша розмова із начальником Головного управління агропромислового розвитку облдержадміністрації А.Г. НОВАКОВСЬКИМ.
– Анатолію Григоровичу, прошу нагадати нашим читачам основні результати минулих жнив.
– Головний вже названо: одержано 3460,5 тисячі тонн зерна. Урожайність склала 32 центнери. А ще попереду збирання круп’яних культур, зернової кукурудзи. Тож вал значно збільшиться.
А за окремими культурами загальна картина виглядає таким чином. Озимої пшениці одержано 1855,2 тисячі тонн за середньої урожайності 34,7 центнера, озимого ячменю – 871,4 тис. тонн за урожайності 33,2 центнера, ярого – 570,3 тис. тонн за урожайності 27,4 тощо. Це за оперативними даними. Остаточні результати одержимо після їх опрацювання у Держстатуправлінні області.
За тими ж попередніми підсумками найвищого урожаю зернових досягли у Кодимському районі – по 41,2 центнера. На другому місці Кілійський – 36,7 центнера, на третьому – Котовський, із результатом 35,7 центнера.
Вісімнадцять районів області намолотили по сто й більше тисяч тонн зерна, а Білгород-Дністровський – 243 тис., Саратський – 204 тис. тонн.
Назву й сільгосппідприємства, які досягли найвищих показників. Це агрофірма «Кодима» Кодимського району (керівник Микола Сорочан), яка одержала 64,5 центнера зерна з гектара.
За ними йде фермерське господарство «Лука» Білгород-Дністровського району (керівник Дмитро Барвіненко) із урожайністю 53,7 центнера та ТОВ «Авангард-Д» Овідіопольського району (керівник Віктор Добрянський) із результатом – 53,3 центнера з гектара.
– Про ці райони та господарства ми розповімо на сторінках газети. А тепер про основні висновки, які можна зробити після минулих жнив.
– Головний з них, на який вже неодноразово акцентувалася увага: в наших умовах пріоритет необхідно віддавати озимим культурам. Вони, на відміну від ярих, ефективніше використовують осінньо-зимову вологу й приносять вагоміший урожай. Ярий же клин дуже часто потрапляє під сухе літо, як навіть у цьому благополучному році, і втрачається велика частина урожаю. Друге, на що хотілося б звернути увагу, – це чітке дотримання термінів сівби. Наші вчені у результаті багаторічних дослідів довели, що оптимальні терміни сівби настають в останню декаду вересня. Цього багато хто почав дотримуватися. Але є й інша дуже важлива деталь. Завершувати посівну необхідно до 5 – 10 жовтня. Й ось тут спостерігаються масові порушення. Інші затягують роботу ледве чи не до «білих мух».
Тому хочу ще раз нагадати, що озима пшениця, посіяна після 10 жовтня, а озимий ячмінь – після 15-го багато втрачають у врожайності.
Хоча на це є ще й інші причини. Одна з них пов’язана із вибором попередників. Ідеальним варіантом є чорні пари, які в області складають 10 – 12 відсотків ріллі. Але це як середня температура по лікарні. А поки що у багатьох господарствах зернові культури розміщуються по зернових, технічні – по технічних. Скажімо, у Роздільнянському, Комінтернівському, Ананьївському та Тарутинському районах минулого року засіяли після збирання пізніх культур третину площ озимих. Деякі райони як попередник використовували ті ж стерньові, ніби й забули про таку напасть, як жужелиця. І таких районів виявилося немало. Гадаю, що подібна практика цього року не повториться.
Про сівозміни, як бачимо, і не йдеться. Йде хижацька експлуатація землі, начебто ми останнє покоління на цій планеті. Залишається сподіватися, що заходи, які вживаються державою, щодо компенсації частини витрат тим господарствам, які мають чорні та сидеральні пари, вносять органічні добрива, дотримуються науково-обґрунтованих сівозмін, зіграють свою позитивну роль, а заодно забезпечать і вищу якість вирощуваного зерна.
– До речі, про якість зерна. Чути усе більше нарікань на те, що воно в основній своїй масі третього, четвертого, а то й п’ятого класу. Чому так?
– Якщо проаналізувати ситуацію за багато років, то можна помітити, що врожайні роки йдуть за катастрофічними неврожайними. І справа тут не лише у погодних умовах. Свою позитивну роль грає і природна родючість ґрунту. Адже саме на неї й покладаються багато аграріїв, економлячи кошти на добрива, елітне насіння, захисні засоби. Хоча ще треба порахувати, хто тут виграв, а хто залишився без якісного зерна.
Ось і результати нинішнього року знову підтвердили: не можна обмежуватися лише одними азотними добривами, які є, з одного боку, відмінним стимулятором для формування біологічної маси рослин, але з другого – їх абсолютно недостатньо для формування стійких до полягання стебел, стійкості до різних хвороб і особливо для одержання якісної клейковини. Отже, потрібні комплексні добрива. Вони трохи дорожчі. Але, з другого боку, вирощувати фуражне зерно – це лише собі на збиток.
А якщо вникнути ще глибше до цієї проблеми, то з’ясуємо, що незважаючи на наполегливі та постійні рекомендації, багато сільгосппідприємств далі сіють взагалі без внесення мінеральних добрив, а деякі поля не одержали цього підживлення ані до цієї сільгоспоперації, ані після. І таким виявився ледве чи не кожний другий гектар. А землю ж не обдуриш! Одержати високий урожай та якісне зерно, сподіваючись лише на природний родючий ґрунт, без застосування комплексу мінеральних добрив – це пуста затія, що й підтверджується результатом одного року.
– Які ж обставини треба врахувати при підготовці до майбутньої посівної?
– Я б звернув увагу на підготовку ґрунту. Тут ще роботи багато, а за ідеального варіанту до приймання насіння земля має бути готова за три тижні. І ще. Ми неодноразово звертаємо увагу на впровадження безвідвального обробітку ґрунту, що дає економію часу й дуже дорогих паливно-мастильних матеріалів. Але головне, не руйнується структура ґрунту. Проте у багатьох районах далі традиційно орють плугом із перевертанням пласта, ніби й не чули про інші, прогресивніші, технології. Особливо при цьому «стараються» у Великомихайлівському, Балтському, Іванівському, Красноокнянському, Любашівському районах.
Друге, це насіння. Тут теж, на жаль, доводиться повторювати багато прописних істин. Минулого року четверта частина площ озимих культур у Ренійському районі була засіяна насінням масової репродукції, в Ізмаїльському – 22 відсотки, у Татарбунарському, Фрунзів_ському та Іванівському – понад 16 відсотків. Ось звідси й нижча урожайність, аніж у сусідів. Минулорічна картина може повторитися та й ще на обширніших площах. У багатьох районах засипано поки що 20 – 30 відсотків від кількості насіння, яка потрібна. А їх необхідно понад 140 тис. тонн. Насіння повільними темпами здається на перевірку. А це особливо тривожить, тому що, як показав аналіз, половина насіння некондиційного. Його ще треба доробляти, а то й повністю замінювати.
У цій ситуації хочу нагадати, що останнім часом наші селекціонери дуже плідно попрацювали над створенням нових сортів. Лише однієї зимової пшениці у державному реєстрі нараховується понад 150 сортів. То ж є можливість для широкого вибору. А сортообмін, як відомо, ще й позначається позитивно на підвищенні категорії насіння. Та й урожайність збільшується майже на 3 центнери. Ще стільки ж можна додати, якщо скористатися елітним насінням.
Воно є у необхідній кількості. Крім того, держава виділила 6 млн грн на здешевлення його вартості. З цією метою також передбачено 2,8 млн грн із обласного бюджету, на які можна закуповувати й насіння першої репродукції. Здавалося, після таких заходів питань із закупівлею високоякісного насіння не буде. Але багато господарств, та й цілі райони чогось вичікують.
– Думки щодо посівів ріпаку сьогодні різні. Від бурхливих захоплень до категоричного протесту. Яка Ваша думка з цього приводу?
– Передусім ми повинні констатувати, що ця культура вже зайняла великі площі на полях області, майже 8 відсотків ріллі. Урожайність склала 18,7 центнера, валовий збір – 338,6 тис. тонн. Це істотні доходи для наших господарств, усіх землевласників. Але тут важливо не так вже дуже захоплюватися розширенням посівів, що негативно позначиться на родючості ґрунту, а йти інтенсивним шляхом. Для цього потрібно, як і за посіву зернових, підбирати урожайніші сорти та гібриди, вносити необхідну кількість добрив, проводити захист рослин.
Я назвав середню урожайність по області. Але є й інші показники. У Котовському районі одержали по 27,6 центнера. У Балтському – 25,2, у Красоокнянському – 25. У той же час в Біляївському районі всього 13,9 центнера. Коли усі райони піднімуть урожайність до рівня котовців, тоді відпаде необхідність розширювати площі. До речі, за наявними прогнозами нинішньої осені, посіви ріпаку займуть усього 135 тис. гектарів.
– Ще на які уроки минулих жнив Ви б хотіли звернути увагу аграріїв області?
– Їх багато, але головне – це людський чинник, ставлення конкретних людей до хліборобської справи. Одні ставляться до неї як до святині, прагнучи не образити землю-годувальницю, інші з неприхованою запопадливістю намагаються викачувати з неї останні соки. Саме такі не бажають витрачатися на добрива, сіяти елітне насіння, займатися парами та впровадженням сівозмін.
І природа не залишається байдужою до таких героїв-хліборобів. Адже поряд із рекордами, про які я говорив, на початку інтерв’ю, ми маємо й факти дуже низької врожайності. Скажімо, у Фрунзівському та Роздільнянському районах одержали всього по 28,8 центнера зернових. У тому ж Фрунзівському районі явно недобрали озимої пшениці, у Савранському – озимого ячменю, в Іванівському та Тарутинському – ярого. У Березівському районі одержали всього лише по 13,5 центнера гороху, що удвічі з лишком менше, аніж у сусідньому Ананьївському. І таких контрастів можна перераховувати й перераховувати.
Тому необхідно, щоб у кожному районі, у кожному фермерському або приватному господарстві ще раз скрупульозно проаналізували підсумки жнив й вжили конкретних заходів для усунення недоліків. А впадати у якусь там ейфорію в нас немає підстав. Ми повинні більше говорити про те, що це був рік не до кінця використаних потенційних можливостей.
А на зміну йому, як підказує багаторічна практика, йдуть важчі зміни із складнішими кліматичними умовами. І хто завтра виведе сівалки на поля без необхідних добрив, посіє знову не насінням хоча б другої репродукції, а тим, що під рукою, хто буде нехтувати сівозмінами, той насамперед буде приречений на неуспіх. Але ми такого не можемо допустити. На це не дає нам право наша висока хліборобська гордість. Цей рік показав, що ми ще багато чого можемо. І закріпити досягнуті результати – насущне завдання усіх хліборобів області.
