Вперше в Одеській області впроваджується освітній проект – вивчення інформатики англійською мовою. Експеримент провадиться на базі Одеського навчально-виховного комплексу «Надія» – загальноосвітня школа І – ІІІ ступенів – дитсадок № 275. Очолює його Т.В. ТАРАРАКА, відмінник освіти, вчитель-методист, відомий в регіоні педагог-новатор. Напередодні Дня знань ми зустрілися з нею.
– Тетяно Василівно, вашу школу відрекомендовувати не потрібно – багатьом відомо, що вона є експериментальним майданчиком Академії педагогічних наук України, структурним підрозділом Південного наукового центру, науково-методичного комплексу «Педагог»… Тобто, ваш колектив постійно перебуває у пошуку, а точніше – у режимі експерименту… З чим це пов’язано?
– Коли ми провадили перший набір (а це було у 1993 р.), то працювала компетентна комісія, до складу якої входили психологи, наукові працівники, аспіранти. Ми провели ретельне тестування серед дітей і були здивовані результатами – не виявили жодної обдарованої дитини (!) із яскраво вираженим творчим потенціалом. Так, були нормальні, здорові діти, із певними здібностями, але не більше… Чому? – замислилися ми. Напевно, насамперед тому, що не було відповідного середовища, у якому дитина одержала б творчий імпульс у своєму розвитку. Тому і в організації навчального процесу, і в обладнанні матеріальної бази ми виходимо з того, що усі діти талановиті. Але для їх творчого самовираження, розвитку здібностей необхідно створити умови. Інакше кажучи, потрібна школа нової формації.
– Наскільки мені відомо, новаторство у педагогіці – справа дуже складна, а часом і невдячна. Свого часу мені доводилося зустрічатися із відомими педагогами-новаторами Шалвою Амонашвілі, Віктором Шаталовим, Миколою Гузіком. Не рік, і не два вони боролися за визнання своїх систем, зустрічаючи великий супротив…
– Згодна, що відступ від традиційної системи навчання – процес дуже важкий. Як правило, вона орієнтується на навчальний предмет, а не на особистість учня. Є й інші мінуси – авторитарний стиль спілкування, жорстка регламентація навчального процесу, верховенство уроку… Усього цього ми постаралися уникнути. Головна мета «Надії» – це створення необхідних умов для багатостороннього вільного розвитку особистості, причому у різних видах діяльності – гуманітарній, економічній, математичній, музичній, театральній. Плавний перехід із дитсадка до школи (а це в нас єдине ціле) дозволяє нашим вихованцям зберегти комфорт повсякденного життя, її звичний ритм. Цим самим забезпечується безперервність та наступність освіти, які є основними принципами національної програми «Освіта». Ми працюємо у тісній співпраці із одеськими вузами і насамперед із Південноукраїнським державним педагогічним університетом ім. К.Д. Ушинського. Алла Михайлівна Богуш, завідувачка кафедри цього вузу, професор, доктор педагогічних наук, дійсний член АПН України, є науковим консультантом «Надії». Саме під її керівництвом було створено навчально-практичну платформу школи. А минулого року Міносвіти та науки України затвердило новий проект щодо продовження експерименту на базі нашого НВК терміном на 12 років, тобто до 2019 року. Йдеться вже про становлення школи третього тисячоліття, де домінує навчально-виховний процес, особистісно зорієнтований на кожного учня.
– Інакше кажучи, за партами в кожному Ви вбачаєте особистість, тобто ідеального учня…
– Не зовсім так. Ми відмовилися від моделювання поняття «ідеальний учень». Ми працюємо із реальними дітьми, але при цьому, і це головне, орієнтуємося не на середнього учня, а на його потенційні можливості, які розвиваються.
– А завдяки чому став можливим перехід від масового навчання до індивідуально-творчого? Що Ви запропонували дітям взамін застарілих методик навчання, як вичерпують себе?
– Нові технології, які розвиваються, а вони стали основою кожного уроку, успішно доповнюються різними видами дитячої творчості. Йдеться про численні гуртки, студії, секції, зокрема і спортивні. Після уроків, а діти перебувають у школі протягом усього дня, кожний знайде собі справу до душі. Так, заняття з шахів у нас веде Юрій Валентинович Садовий, майстер міжнародного класу, національний арбітр України. Усьому місту відомі наші дзюдоїсти. До речі, цими днями викладача фізвиховання Ігоря Георгійовича Дзюма нагороджено Почесною грамотою Міносвіти та науки України. Викладач англійської Ірина Іванівна Ніколаєнко за грантом стажувалася в Америці. Ми не примушуємо до чогось, а намагаємося зацікавити. Наші педагоги не командують учнями, а співпрацюють з ними. Вони не «над ними», а «поряд з ними».
Особливо відчувають це старшокласники, кожний з яких – повноправний суб’єкт навчання. Діалог стає домінуючою формою навчання на уроках. Широко використовуються і такі види як дискусії, дебати, рольові ігри, диспути, брейн-ринги. Ігрові, ситуаційно-творчі методи використовують усі вчителі. У нас працюють 66 педагогів, серед яких 10 вчителів-методистів, 12 відмінників освіти, 25 – вищої категорії.
– Побувавши в «Надії», неважко відзначити, що ваші діти дружать із комп’ютерами…
– У вік інформтехнологій по-іншому й не можна. Комп’ютери легко й надійно посіли своє місце у нашій школі. Три класи у нас обладнані сучасними рідкокристалічними моніторами. Ми глибоко вивчили досвід шкіл Канади, США, Франції щодо використання комп’ютерів у навчанні. Це дозволяє нам не лише ефективно застосовувати відомі методики, але й створювати принципово нові. Лише з інформатики ми видали п’ять навчальних посібників.
– А як Ви ставитеся до несприятливих чинників – надмірного захоплення комп’ютерними іграми-«стрілялками», відсутністю батьківського контролю за відвідуванням клубів?
– Педагоги давно б’ють з цього приводу на сполох, і зрештою, Міністерство освіти нещодавно видало наказ, мета якого – створення організаційно-педагогічних умов для використання комп’ютерних технологій у позаурочній діяльності навчальної школи. Йдеться про виховання комп’ютерної культури з перших кроків у школі, про формування етики поведінки у інформаційному просторі. Ми одразу погодилися на участь у цьому експерименті, тим більше, що в НВК – солідна технічна база. Програму розраховано на вісім рівнів, а навчання починається вже з п’яти років. Після закінчення школи наші випускники одержують сертифікати міжнародного зразка.
Як бачимо, саме педагоги взяли на себе відповідальність за подальшу діяльність учнів у «цифровому» середовищі. Потрібні серйозні розробки, спеціальні програми, практичний досвід для подальшого вибору, професійної самореалізації молодих людей у цій сфері. Необхідний контроль і за дотриманням санітарних норм, зокрема, за часом проведеним за комп’ютером у класах початкової школи.
І, зрештою, ще одна важлива мить – діти повинні володіти англійською термінологією, тобто, спілкуватися із комп’ютером англійською. Цей важливий проект у нас веде мій заступник з навчально-виховної роботи Оксана Василівна Окончук. Молодий дуже перспективний педагог, знає та любить свою справу. Минулого навчального року ми вже «обкатали» цю програму. Результати тішать і нас, і батьків. Ну й, звичайно, задоволені діти, які спілкуються із розумною технікою англійською мовою.
