25 жовтня Болградська гімназія ім. Г. Раковського відзначить свій 150-річний ювілей. Це перший болгарський середній навчальний заклад, що не міг відкритися в Болгарії – вона в ті роки перебувала під Османським гнітом.
Які б часи не переживала гімназія, завжди незмінною залишалася мета – вивчати історію та традиції Болгарії і готувати висококваліфіковані кадри. Тому багато хто називає гімназію ім. Г. Раковського святою для усього болгарського народу. Напередодні ювілею ми розповімо про основні віхи історії цього навчального закладу.
ЦЕНТРАЛЬНЕ БОЛГАРСЬКЕ УЧИЛИЩЕ (1858 – 1876 рр.)
Після чергової масової хвилі переселення в 1829-1830 рр. в селах болгарських колоністів почалося будівництво церков та шкіл. Згодом постало питання про відкриття Центрального училища, яке б давало середню освіту. Ця ідея знайшла підтримку і в російської влади. Після Кримської війни (1853 – 1856 рр.), коли 39 болгарських сіл і м. Болград ввійшли до складу Молдавського князівства, бессарабські болгари продовжили почату справу з відкриття училища. У січні 1858 року до молдавського князя Миколи Конакі Богоріді прийшла делегація, у складі якої був і патріарх болгарського національно-визвольного руху Георгій Раковський. У проханні говорилося: «Ми, колоністи, що нижче підписалися, одностайно бажаємо заснувати в м. Болграді училище, в якому науки викладатимуться болгарською мовою». Оскільки Микола Богоріді був болгарином за походженням, він прихильно поставився до прохання бессарабських болгар. 10 червня 1858 р. у м. Ясси був підписаний Хрісовул (Указ) про створення болгарського центрального училища в м. Болграді – першого болгарського середнього навчального закладу, де всі науки викладатимуться болгарською та румунською мовами. Вирішенню даного питання сприяв той факт, що ще в період російської влади була розв’язана проблема матеріального забезпечення майбутнього училища – воно повинно було здійснюватися за рахунок здачі під найм суспільного майна: п’яти озер, двох мостів на Дунаї і п’яти трактирів.
Навчальний план училища передбачав вивчення французької, латинської, німецької, старослов’янської, болгарської, румунської мов, історії, математики, космографії, малювання, Закону Божого, а також основ землеробства, зоології, торгівлі. Навчання в Центральному училищі було доступне для всіх колоністів незалежно від матеріального стану. Єдиною умовою було те, щоб вони були православного віросповідання.
Першим директором Центрального училища був призначений Сава Радулов. Перші вчителі прибули з Болгарії. Пізніше у викладацький склад влилися і бессарабські болгари, які дістали освіту у вищих навчальних закладах Москви, Києва, Праги, Відня. Серед перших вчителів були й іноземці.
Перший випуск учнів, які закінчили повний курс гімназії, відбувся в 1865 р. Радість бессарабських болгар була невимовна. Вісник «Дунайська зірка» писав із цього приводу: «Весь болгарський народ дивиться на Центральне училище в м. Болграді, як на променисту зірку, яка осяяла своїм благотворним промінням болгарську молодь, яка прагне до навчання».
Другим директором училища був доктор філософських наук Дмитро Мутєв, перший болгарин, що захистив докторську дисертацію. Він створив на громадських засадах бібліотеку училища. Вона одержувала всі болгарські журнали і газети, а також російські, чеські, сербські, румунські, німецькі, французькі і англійські періодичні видання. Тут були повні зібрання творів в оригіналі класиків світової художньої літератури.
У 1861 р. у Празі був придбаний друкарський верстак для створеної при гімназії друкарні. Взагалі було надруковано понад 70 книжок, 65 з яких були болгарською мовою, а також газети «Відлуння Болграда» та «Ялпуг». Ще через два роки при училищі був створений оркестр і хор, а також театральна трупа, яка ставила спектаклі за творами болгарських авторів. У1864 р. директором училища був призначений доктор медичних наук Георгій Міркович, він вперше організував святкування Дня Святих Кирила і Мефодія в Болграді, які вважалися покровителями гімназії. В училищі відкрився пансіон для учнів з віддалених сіл, а також з Македонії, Болгарії, Фракії. Особливо важливе значення мала гімназія для болгар, що жили в межах Османської імперії, у них не було своїх середніх шкіл.
Вже в перший період свого існування гімназія дала освіту і випустила: майбутнього академіка та першого ректора Софійського університету Олександра Теодорова-Балана (уроженець с. Червоноармійське Болградського р-ну), генерал-полковників Данила Ніколаєва і Георгія Тодорова (м. Болград), міністра освіти Дмитра Агуру (с. Криничне), міністра фінансів Івана Салабашева, міністрів правосуддя Георгія Згурєва і Йова Тіторова (м. Болград), прем’єр-міністрів Болгарії Дмитра Грекова (м. Болград) і Олександра Малінова (с. Оріхівка), засновника болгарської опери Івана Вулпе, а також багатьох громадських, політичних і культурних діячів, чиї імена золотими буквами вписані на сторінках болгарської історії, військової справи, науки та культури.
РУМУНСЬКИЙ ЛІЦЕЙ (1876 – 1878 рр.)
У 1876 році у зв’язку з реорганізацією системи румунської освіти Центральне болгарське училище було перетворене у румунський ліцей. Це спричинило за собою зміни в навчальних програмах, але вивчення болгарської мови залишилось незмінним. У цьому була велика заслуга Опікунського комітету, який також обстоював майнові і фінансові права училища.
На той час в Болгарії тривала визвольна боротьба проти Османської імперії. Випускники ліцею не залишалися байдужими до долі своєї прабатьківщини. Близько 300 бессарабських болгар, випускників навчального закладу, після звільнення Болгарії присвятили себе великій справі культурного, національного і політичного відродження рідної країни.
РОСІЙСЬКА ВОСЬМИРІЧНА ГІМНАЗІЯ (1878 – 1884 рр.)
Після чергової російсько-турецької війни 1877-1878 рр. Південна Бессарабія знов відійшла під владу Росії. Гімназія вступила в новий період свого розвитку. Це – російська восьмирічна гімназія, яка працювала за тими ж навчальними планами, що і решта російських класичних гімназій. Вводиться російська мова викладання. Болгарською мовою викладаються тільки окремі факультативні предмети – болгарська мова, література та історія Болгарії. Опікунський комітет на чолі з Тодором Шпаковичем намагався відстояти традиції і статус гімназії, з цією метою він зустрічався з міністром внутрішніх справ Російської імперії графом Д. Толстим. Згодом Опікунський комітет ухвалив рішення про закриття підготовчого російськомовного класу. Імперська влада сприйняла це як бунт, унаслідок чого у м. Болград прибув поліцейський інспектор для наведення ладу. Директора гімназії Павла Теодоровича було знято з посади.
У цей період Болградська гімназія поступово втрачала свою самобутність і своє значення як болгарського національно-культурного центру: друкарню гімназії було продано, пансіонат закрито, учнівська співдружність «Пробудження» заборонена. Закрили учнівську бібліотеку. Значно були обмежені права Опікунського комітету, який уже не міг втручатися в навчально-виховний процес. Нова влада перериває традиційні духовні зв’язки гімназії з Болгарією. А у 1884 р. для вступу в гімназію вводяться іспити. Це призвело до зміни національного контингенту учнів. Таким чином, Болградська гімназія, створена болгарськими колоністами для навчання і виховання підростаючого покоління, стає для болгар недосяжною і чужою.
ГІМНАЗІЯ ім. ІМПЕРАТОРА ОЛЕКСАНДРА III (1884 – 1918 рр.)
У 1884 р. імператорським указом Болградська гімназія стає державною російською гімназією імені імператора Олександра III. Через два роки навчальні предмети – болгарська мова і література, історія Болгарії – були виключені з навчального плану гімназії. У 1886 році стався останній суто болгарський випуск гімназії. З 1886 р. по 1897 р. повний курс гімназії закінчили 137 учнів, з яких тільки 42 були болгарами за походженням, а в подальший період – 214 учнів, з яких болгарами були тільки 11 осіб.
РУМУНСЬКИЙ ЛІЦЕЙ ім. КОРОЛЯ КАРЛА II (1918 – 1940 ТА 1941 – 1944 рр.)
Внаслідок Першої світової війни Південна Бессарабія знов відходить до Румунії. Гімназія була перейменована в ліцей імені румунського короля Карла II. Всі предмети вивчалися румунською мовою. Проте перший директор румунського періоду Валуца лояльно ставився до місцевого населення, до 1922 р. для бажаючих було можливим вивчення болгарської мови. У 1937 р. директором призначили професора Іона Ботеза з м. Галац, який почав процес посиленої румунізації, унаслідок чого керівництво навчальним закладом було замінено румунськими професорами, а члени педагогічного колективу – викладачами, переведеними в Бессарабію з Румунії.
В період з 1941 р. по 1944 р. в школі були тільки агрономічні класи, а з квітня 1944 р. у приміщенні знаходився німецький шпиталь. Більшість шкільного обладнання, оцінене інвентаризаційною комісією у 1940 р. у 4 млн рублів, було знищено або вивезене в Румунію та Німеччину.
(Далі буде)
