Цю байку мені розповіли в Арцизькому районі. В одному з тодішніх колгоспів «нелегально» жив бугай з ласкавою кличкою Борка. Чому нелегально? Та тому, що на той час на фермах повсюдно впроваджувалося штучне запліднення корів. Але голова колгоспу про всяк випадок негласно тримав Борку, якому було виділено місце в одному з куточків телятника, подалі від сторонніх очей.
Доглядав за биком дід Іван. І за багато років тварина до нього прив'язалася, відповідаючи ласкою на ретельний догляд і щедру годівлю. Але одного разу трапилося лихо. Скотар прийшов на ферму після добрячого «заправлення» у місцевому винному ларку. І Борці це не сподобалося. Під час годівлі він дуже крутив головою, відвертав морду і навіть зачепив рогом і без того діряву фуфайку діда Івана.
Дід це сприйняв як неприємну випадковість і не став розповідати про те, що трапилося, навіть дружині, яка невдоволено бурчала, зашиваючи розпоротий рукав. Але ситуація повторилася і через тиждень, коли дід Іван знову під градусом заглянув до Борки. Бик вже лютіше зустрів свого опікуна, і той ледве вискочив через огорожу, одержавши больові уколи в спину і нижче.
– Но, но, не балуйся, Борко, – заволав дід Іван, – а то посаджу на голодний пайок. Який став невдячний! Не я ж винен, що тебе до корів не підпускають.
Але і цей випадок дід приховав від дружини і працівників ферми. Чого доброго – засміють. Проте колись все таємне стає явним. Одного новорічного вечора тваринники стривожилися із приводу зникнення діда Івана.
– Я його бачила, коли він йшов до Борки, – розповідала схвильована доярка Галя, – але дотепер його немає. Невже бик заколов?
Усі кинулися до телятника. Борка зустрів їх настороженим поглядом, що не перешкодило йому з апетитом жувати принесене сіно. Діда Івана ніде не було видно. Люди вже збиралися йти, коли почули жалібний стогін...
Дід опинився під годівницею, зігнутий у три погибелі. Спробували йому допомогти вийти з пастки, але Борка нікого не підпускав, люто мотаючи головою.
Знайшли довгий ціпок і подали дідові. Той за нього схопився, і його з труднощами витягли з-під годівниці. А невгамовний Борка все ж таки встиг ще раз буцнути свого опікуна.
Така дивна картина стала прояснюватися, коли помітили, що дід Іван був дуже п'яний, і сам ледве тримався на ногах, розсерджений же бик просто заштовхав його під ясла, не заподіявши особливих тілесних ушкоджень.
З того часу дід Іван не підходив до Борки із запахом спиртного. А потім і взагалі облишив це невдячне заняття. Йому дорожчим все ж таки був Борка. Та і той не приховував свого дружнього ставлення до свого єдиного друга.
