Федір Семенович Куцарєв – керівник однойменного великого фермерського господарства в Арцизькому районі. Він винятково на все має свою думку. Життєлюб. У своєму селі Нова Іванівка і у районі його невгамовну енергію називають «вічним двигуном». За своїми поглядами на життя Віталій Макєєв йому близький. Хоча в чомусь готовий з ним і не погодитися. Стан самозаглиблення йому не знайомий. У нігілізмі Віталія вбачає, швидше, накопичену внутрішню втому. Федір упевнений: час для польоту був завжди, є і тепер. Ось що говорить він сам.
– Так, те, що відбувається сьогодні в нашій країні – це дуже серйозно. Читаю, слухаю, дивлюся, роблю висновки. І все ж таки політика – це не моє. Ніколи мені нею займатися. Хоча, як у політиці без ризику не обійтися, так і у бізнесі. У цьому ми з нею на рівні. Ми, наприклад, плануємо потужність новоіванівського млина довести з 30 т до 100 тонн переробки зерна на добу. Хоча спочатку замахнулися на млинзавод. Знайшли інвесторів. Я з'їздив до Туреччини визначився з обладнанням. Але тут настав обвал курсу долара, і пригальмувалися, нібито до кращих часів, інвестори. А нам чекати – час і гроші втрачати. Тому модернізуємо те, що маємо. Тобто, малими коштами виходимо на більший економічний ефект. Зараз працюємо із серйозними постачальниками і розвозимо борошно спецмашинами по всій Україні. Тому що мати в таких обсягах чудової якості пшеницю і не переробляти її тут – просто гріх. Тож в остаточному підсумку ми станемо експортерами високоякісного борошна за кордон. Це головний наш напрям. Успішно працюють і інші виробничі дільниці – цех з виготовлення плитки, столярний, швейний, ритуальних послуг, великий хлібозавод. Конкуренти є, але вони лише підстьобують, змушують працювати стабільно. Повністю згоден з Макєєвим, що наш народ ласий до всякого роду сенсацій. Люди вже не помічають, як цей потужний негатив обкрадає їх, породжує в них зневіру, страх, безвільність. Послухайте, про що говорять із телеекранів! Це ж 90 відсотків суцільної неправди. Я говорю знайомим: не зациклюйтеся ви на цих передачах. Корисному у життя навчайтеся. Робіть свою справу. Удосконалюйте її і себе в ній. На превеликий жаль, ніхто з односільчан за увесь час розвитку мого фермерського господарства не прийшов з таким, для мене природним, проханням: допоможи, мовляв, підкажи, із чого почати і мені. А я б дуже порекомендував почитати Дейла Карнегі, Робена Шарма, Роберта Кіосакі, «Жизнь замечательных людей». У них є відповіді на дуже багато запитань, що стосуються не лише бізнесу, але і виховання дітей, взаємин у родині. Мені вони допомогли і у роботі з колективом.
Ні, я не втомлююся від круговороту справ, нігілізм мене не зачепив. Якось так виходить, що нових ідей з'являється усе більше. Нещодавно у світову інтернет-павутину ми запустили сайт нашого села. Група творчих хлопців поповнює його новинами Нової Іванівки. Відслідковує кількість відвідувачів на ньому – з Америки, Канади, Австралії, Індії. Сайт ми створили, щоб показати: є таке село Нова Іванівка з його можливостями і потребами і готовністю співпрацювати з інвесторами. Для них у нас – широке поле діяльності. У просторих приміщеннях колишньої птахофабрики можуть розміститися будь-які цехи. Та і у створенні млинзаводу, здатного стати найбільшим в Україні, могли б взяти участь.
А поки що великих інвестицій немає – розвиваємо переробку, тепер уже в промислових масштабах. Я з Макєєвим солідарний у тому, що треба розраховувати насамперед лише на власні сили і кошти. Мені також імпонує ставлення Віталія до людей. Жодного разу і я не зрадив своєму принципу – ділися з людьми. 10 відсотків прибутку цехів у нас йде у фонд села. Віталій говорить, що він до втрати грошей ставиться спокійно. Я про себе такого не скажу. Хоча селу допомагаємо дуже багато. Ми повністю відновили майже розграбований колишній колгоспний дитячий садок, витративши безліч грошей. Водопостачання – у минулому нерозв'язувана проблема, теж лежить на нас. Тепер воно на самооплатності, ми це довели. Є резервні насоси. Спортклуб знову ж утримуємо ми. Сьогодні Новоіванівська школа – дуже спортивна в районі. Ми закупили автобус, і довезення дітей на змагання – не проблема. Намагаємося відродити до життя борцівську залу – у минулому найбільшу на півдні області. Після смерті тренера, майстра спорту з вільної боротьбі Георгія Георгійовича Арабаджи робота з борцями призупинилася. Шукаємо ініціативних людей, яких завжди підтримаємо. Ми ж створили ініціативну групу «Актив», що займається організацією дозвілля молоді. Виділяємо автобус, за символічну плату він привозить із сусідніх Делен молодь на тематичні вечори відпочинку і відвозить додому. Працює найнята нами охорона. Батьки за своїх дітей спокійні.
Так, гроші потрібні. Але вони і для мене не самоціль. Ви запитайте, скільки їх пішло на ремонт дитсадка або на капремонт Будинку культури, – не скажу. Просто не знаю. Скільки треба, стільки і даємо. Не можна жаліти, обділяти людей, яким можеш дати, допомогти. І якщо хтось говорить: мовляв, ні, у мене бізнес ще не в тій стадії, вважайте, що ця людина ніколи нічого не дасть. Тим часом життя навчає – ділися. І тоді ти будеш рухатися далі. Я і дітей своїх цьому навчаю. Син, закінчивши чотири курси наргоспу, не став витрачати час на п'ятий – дипломну роботу. І тепер «без карточки» у бізнесі зі мною. Я бачу: хлопець мислячий, точно знає, чого він хоче, чому себе присвятити.
Сьогодні я вже з посмішкою згадую час ще в пору своєї комсомольської роботи, коли я був готовий виїхати з України. Це бажання виникло після відвідування однієї із країн, де я побачив, як можна по справжньому жити. Але я вирішив: спробую створити свій бізнес. Не вийде – виїду. Вийшло! Тепер дехто дивується: що, мовляв, ти у своїй Іванівці загубив, чому не виїдеш? Та тому, що це село моїх батьків. Моє село, і я дуже хочу, щоб воно стало кращим. І це, переконаний, цілком можливо.
