З асфальтованої дороги звертаємо на польову дорогу. «Ну, «автобан» закінчився!» – жартує водій Анатолій. А починаються вибоїни та ковбані. Відстань меншу, ніж у двадцять кілометрів ледве долаємо за сорок хвилин. Державтоінспекція могла б ефективно боротися з лихацтвом на дорогах, змушуючи порушників правил долати шлях з міста Березівки до села Яснопілля. І назад.
– На колегії голова райдержадміністрації Петро Ковальчук порадив мені шукати інвесторів для відродження села, – розповідає Яснопільський сільський голова Діна Іванівна Гошта. – А я і відповідаю: "Та коли вони побачать цю дорогу, то одразу втечуть!"
Двічі за один ранок чую невеселі жарти місцевих жителів. Про проблему траси чудово знають і в райдержадміністрації, і в районній раді. Але у райбюджеті немає грошей на капітальний ремонт дороги. Яснопільський актив вирішив зібрати з кожного землевласника кошти з розрахунку вартості півлітра дизпалива на гектар землі – для того, щоб техніка райавтодору почала засипати гравієм розбиту трасу. Ідею підтримали у сусідній Червоноволодимирівці. А ось у самому Яснопіллі знайшлися незадоволені. Втім, Діні Іванівні з її неспокійним характером до суперечок не звикати. Вона двічі обиралася депутатом районної ради, вже другу каденцію управляє територіальною громадою.
Шістсот дев'яносто чоловік мешкають у трьох населених пунктах, які входять до Яснопільської сільради. У ті далекі часи, які багато селян згадують з ностальгічним зітханням, селу були потрібні робочі руки. Мало того, що роботи вистачало всім, та ще щороку приїздили до вісімдесяти найманих робітників. Для них, до речі, і будинок спорудили. Нині у трьох навколишніх господарствах в сезон зайнято близько дев'яносто чоловік. Прагнення вижити штовхає інших у дорогу, на заробітки. І знову згадуємо дорогу! Саме нею назавжди виїздять багато молодих родин. У тій же Новогригорівці майже всі мешканці – пенсіонери.
Підстрибуючи на вибоях, щоранку автобус з Кудрявки через центральне село їде до райцентру. О першій годині дня зворотний рейс. Не встигнеш – сподівайся на попутку або іди пішки. До речі, я помітив деяких таких пішоходів. Ці громадяни, щоправда, і не чекали транспорту. У них навіть грошей на квитки немає...
Розмова знову заходить про залучення приватних капіталовкладень. Помріємо: раптом просто завтра пролунає дзвінок від потенційного інвестора. І що ж йому запропонує сільська влада? А хоча б сам будинок сільради. Він досить великий, частина приміщень порожнює. Там можна відкрити, наприклад, господарський магазин, щоб люди не їздили до райцентру за матеріалами та фарбою. Або налагодити виробництво.
Були у злощасної дороги і кращі дні. Першою вона приймала талановитих гостей. Їхали до селян артисти естради і навіть – ретро! – духовий військовий оркестр із селища Раухівки. Вже і військової частини давно немає, а пам'ять живе. І живе ця старенька під дахом Яснопільського будинку культури. Зустрів він мене... вибитими шибками і свіжим обвалом з даху.
Стан БК для Діни Іванівни – біль душі:
– Дванадцять років я б'ю у дзвони. Тільки збираюся виступати, люди вже сміються, мовляв, зараз заведе мову про свій Будинок культури. Але ж це серце села, розумієте? Велика зала на двісті місць, радіовузол, танцювальна і спортивна зали, кімнати для гуртків, своя котельня... Скільки радісних подій тут відзначали!
Зараз у залах порожньо і холодно. Закладу тридцять дев'ять років, на його капітальний ремонт потрібно віднайти майже шістсот тисяч гривень. Допомога може прийти тільки від обласної влади. У минулому році районний бюджет виділив три тисячі, які пішли на придбання штор і музичного центру. Меценати допомогли закупити нові крісла. Але основне питання – ремонт будинку – так і висить у повітрі.
У Радянському Союзі будинки культури створювалися за активної допомоги колгоспів і радгоспів. Десь добровільно, десь райкому доводилося "натискати". У багатьох селах з теплотою згадують керівників господарств, стараннями яких споруджувалися об'єкти. Говорячи сучасною мовою, бюджетні гроші, вкладені у сільгосппідприємства, реінвестувалися в інфраструктуру села.
І от прийшов капіталізм. Селяни, як і всі ми, мріяли про автостради і шурхіт шин, а опинилися... біля розбитого путівця. Ідея керівництва Березівської райдержадміністрації про створення сильних великих господарств, які несуть відповідальність за утримання соціально значимих об'єктів, зрозуміла. Але зараз не змусиш приватника викласти сотні тисяч на ремонт того ж БК. Хтось погодиться допомогти, хтось ні – справа добровільна. Ухвалити закон, який суворо зобов'язує сільську буржуазію щороку виділяти частину прибутку з цією метою? Це із сфери фантастики. Отже, знову бюджет – Державний і обласний. Керівництво регіону робить все, що в його змозі, але занадто вже жорстоким був удар "нового життя" по селу. Багато вогнищ культури можуть просто не дочекатися своєї черги на ремонт.
... Знаєте, я все-таки вдячний тій дорозі. Вона привела мене до людей, які не опустили руки і змагаються за майбутнє своїх рідних місць. У самому "кінці географії", на межі з Миколаївською областю, живе цікаве село Кудрявка. Про нього – інша історія.
