З 94 питань, висунутих на розгляд 41-ї сесії міської ради Теплодара, 77 мали стосунок до земельних і майнових, бо найчастіше йшлося про додаткові вливання до бюджету розвитку. Але у цілому основне завдання органів місцевого самоврядування – комунальні платежі. Із цього й почалася наша розмова з міським головою Леонідом Печерським.
З того часу, як Теплодар не став містом – атомною станцією, його не залишає проблема енергозбереження. І тепер платежі за енергію буквально «роздягають» міський бюджет.
Після неекономічних котелень донедавна городян рятувала конгенераційна установка, яка, крім тепла, при тому самому споживанні газу, виробляє ще й електрику. У результаті, жителі за один кіловат платять 9 копійок. Але ставленню до цих тарифів, як до панацеї від боргів, заважає їхній різкий контраст із розцінками, встановленими дирекцією «Обленерго» для підприємств – на рівні – 76 копійок. Нонсенс: чому та сама електроенергія відпускається населенню й підприємствам за різними цінами? Цього услід за Л. Печерським ніхто не береться пояснити.
Нову «газову» проблему підклав людям НАК «Нафтогаз України». 29 січня 2009 року ця компанія видала наказ, за яким ціна за блакитне паливо для системи ЖКГ виявилася збільшеною майже у півтора раза. Вона стала 2614 гривень за тисячу кубометрів, хоча під час передоплати за січень 2009 року було 1900 гривень. Підвищення відбулося без попередження, і про нього стало відомо лише в середині лютого. Тариф на газ – регуляторний акт, і те, що платників не було сповіщено заздалегідь, є порушенням. Але, незважаючи на те, що додаткову суму виставлено «заднім числом», не платити не можна! Але й платити нема чим! Мерія Теплодара із акуратних платників автоматично втрапила у розряд боржників. А одночасно – і сотні таких же міст та селищ! Тепер залишається лише ворожити, яку ціну на тисячу кубів газу виставлять у березні за лютий.
Як говорить Л. Печерський, після розплати за комунальні послуги, поставлені в січні, оборотних коштів в місті немає. Але це не звільняє від необхідності видавати людям зарплату. Не можна ж за рахунок фондів зарплати компенсувати раптом виниклий новий тариф за газозабезпечення! При цьому 485 тисяч гривень, які виникли у 2008 році завдяки різниці тарифів, «Одесагаз» та його дочірнє підприємство відмовляються перезарахувати, незважаючи на відповідне рішення облдержадміністрації. Звідси й прецедент, щоб наступного дня після сесії їхати до суду на чергове засідання з цього питання.
Не хочеться говорити, що подібні цінові перегони боляче позначаються на незаможних. Як правило, вносять плату в термін саме вони. Але міського голову вражає й інший соціальний феномен: систематична неспроможність державних виконавців стягувати реальні платежі із забезпечених громадян, яким судом запропоновано погасити заборгованості. Частково тому, що заможні люди переписують майно на підставних осіб. Частково й тому, що в кодексі не прописано ефективні важелі впливу на злісних неплатників. З погляду формування електорату та загравання із впливовими виборцями, ця тактика плідна. З погляду державності – не витримує жодної критики.
– Це одна із причин вічного занепокоєння, як би місто не відключили від газу, води, світла. Крайніми ж завжди залишаються органи місцевого самоврядування, – говорить Л. Печерський.
Далі міркування з цього приводу, звичайно ж, призвели до бюджету. Він формувався, коли не були відомі ціни на газ. Тепер, як бачимо, вони оголошені, й початкові величини грошових відрахувань вимагають корекції.
Претензії за розрахунками повинні бути висунені на усіх державних рівнях, а не одним лише місцевим меріям, вважає міський голова Теплодара. Це особливо актуально зараз, коли звідусіль сурмлять щодо відключення міст від постачань газу. Припиняти опалення не можна, тому що невідомо, які температурні сюрпризи ще піднесе березень. А, крім того, якщо не буде теплозабезпечення, то люди припинять за нього платити. Також призведе до відмови громадян від своїх платіжних зобов’язань лукава методика зниження тиску газу. У квартирах при цьому холодно, тобто, можна вважати, що послугу не надано.
Дає про себе знати і явно негосподарський підхід держави до формування бюджету. Вона забирає з місць свою частину до скарбниці, потім виділяє з неї кошти на утримання місцевих державних установ. А потім з них же бере податки знову в «засіки батьківщини». Це відсуває на задній план можливості регіональної влади. Ось і виходить, що органам місцевого самоврядування призначають роль невістки, винної у тому, чого вона не робила. Адже, якщо держава делегує свої повноваження на місця, то повинна й платити за виконання цих повноважень. Але вона дає скупі дотації, не покриваючих навіть нормованих витрат.
– Виходить, що місцеві ради, з одного боку, фінансують прогалини держави, – говорить Л. Печерський. – З другого, пов’язані у діях рамками Бюджетного кодексу. Якщо гроші і є, то їх можна витратити лише за цільовим призначенням. Тобто, голові не можна розпорядитися наявними коштами, щоб сплатити борг по газу. Тільки відповідальність не знімається.
