Цими днями директор комунального підприємства «Стратегія життя», депутат обласної ради Віктор Волков разом з командою однодумців відвідав Іванівський район. Роботу розпочали у селищі Петрівці (станція Буялик). Фахівці, що приїхали (лікар і співробітник управління соціальної політики ОДА) консультували місцевих жителів, а сам Віктор Якович тим часом спілкувався з ветеранами-афганцями. Адже одним із завдань, покладених на очолюване ним КП, є розподіл матеріальної допомоги серед воїнів-афганців та інших учасників бойових дій, а також членів їхніх родин.
На жаль, тут ми повинні зачепити одну неприємну колізію. "Стратегія життя" – організація досить молода. Вона була створена рішенням обласної ради буквально восени минулого року. До цього (багато років поспіль) розподілом допомоги серед воїнів-афганців займалася така структура, як Спілка ветеранів Афганістану. "Зміна варти", тобто зміна керівних ролей при розподілі коштів, викликала вкрай негативну реакцію, аж до звинувачень: "обласна рада забирає гроші у воїнів-афганців". Але ж насправді, у порівнянні з минулим роком, це фінансування навіть збільшено у півтора рази! То можливо, важливіше не те, хто саме очолить цю роботу, а наскільки вона буде ефективною? Адже, судячи з усього, у рядових афганців є чимало запитань до ветеранів-функціонерів, які репрезентують їхні інтереси у регіоні.
– У нас у селищі живе 25 учасників бойових дій, – розповідає мешканець смт Петрівки, ветеран-афганець Віктор Дьяченко. – Ми спілкуємося між собою, проводимо збори, вирішуємо питання, але не вистачає конкретної допомоги. Щодо реабілітації є такий табір "Шураві", розпоряджається ним обласна Спілка ветеранів Афганістану в особі Афанасія Петровича Радукана. А що ми з цього маємо? Чесно сказати – нічого. Нам пропонують відпочити у листопаді – грудні, так би мовити, реабілітуватися-позасмагати... А хто там влітку відпочиває – незрозуміло. Аж до того, що там скоюються кримінальні злочини. На регіональному рівні Афанасій Петрович чудово знає всі наші проблеми. Йому просто потрібно займатися справою, а не піаритися на телебаченні, от і все.
Учасники зустрічі навіть написали відповідного листа на ім'я голови обласної ради з проханням розібратися, як саме провадиться оздоровлення на місцевій базі відпочинку "Шураві". Звичайно, було б несправедливо звалювати провину за всі проблеми на плечі однієї людини. Так, є завдання, які під силу розв’язати тільки на державному рівні (зокрема, різні виплати і компенсації, деякі колишні афганці судяться за них роками). Але дуже багато залежить і від політики, яку проводять на місцях.
– У нинішньому році на цільову адресну допомогу ветеранам війни в Афганістані виділено 2 млн 15 тисяч плюс 372 тисячі безпосередньо на адресну допомогу родинам загиблих, – нагадує Віктор Волков, депутат облради, директор КП "Стратегія життя". – І я розумію, чому депутатський корпус облради підтримав ініціативу зробити допомогу цільовою (адресною) і скасували ту технологію, яка існувала до цього часу. У минулому році ці суми були виділені на одну громадську організацію, яка репрезентує інтереси ветеранів Афганістану. Наскільки я переконався після нинішньої зустрічі, ця допомога за великим рахунком до них взагалі не доходила.
А ось ще одна ілюстрація до вищесказаного. Все той же Іванівський район, село Благоєве. Нашою наступною співрозмовницею стала Степанида Петрівна Яні. У 1984 році вона втратила в Афганістані сина – двадцятирічного Юрія. Велика фотографія-портрет, свідоцтво про смерть і листи (деякі з них прийшли вже після загибелі сина) – от і все, що залишилося їй напам'ять. У Степаниди Петрівни є ще дочка і онук. Як мати загиблого в Афганістані, вона щомісяця одержує "собезівські" 200 гривень плюс допомогу на 9 Травня. Відвідують її і іванівські афганці. А от щодо обласної організації ...
– Одного разу (я не пам'ятаю вже у якому році, це було дуже давно) – зламався телевізор, а зайвих грошей не було, – зітхає Степанида Петрівна. – Я звернулася письмово до Афанасія Петровича Радукана. Мені він відписав, що у них такої можливості немає. Все, я більше нікуди не зверталася, ні до кого. Не можу стверджувати – не хочуть вони, чи не можуть. Але я більше не зверталася, тому що думала, що це для мене принизливо. І тим більше образливо, коли звертаєшся марно ...
Повертаючись до розмови з депутатом Віктором Волковим, потрібно визнати: працювати за умов морального пресингу і постійних звинувачень йому не так вже і легко.
– Люди не розуміють, що відбувається і, звичайно, запитують: у нас знову відібрали гроші? – ділиться Віктор Якович. – Хтось намагається вміло маніпулювати всім цим, переслідуючи якусь мету, і особисту, не особисту – я не знаю, нехай це буде на їхній совісті. Але я чітко розумію, що за рішенням сесії візьму ці гроші, умовно кажучи, на свій рахунок і чітко розподілю між усіма афганцями, які живуть в Одеській області.
Віктор Якович розраховує на співпрацю з усіма афганськими ветеранськими організаціями Одещини. Адже попередники відмовилися ділитися з КП "Стратегія життя" базою даних – ветеранськими списками. То навіть сумнів виник – а чи були вони взагалі? Тепер доведеться відновлювати списки, провадити анкетування афганців і членів їхніх родин, з'ясовувати, хто і чого потребує. Звіт про використані по кожному району кошти публікуватиметься у місцевій пресі. Тому що найкращою відповіддю на будь-які звинувачення може бути тільки реальна робота.
