Небагатьом краєзнавцям вдається втілити в життя свою заповітну мрію – відкрити історико-краєзнавчий музей рідного села, щоб зберегти для нащадків зібрання старожитностей. На щастя, такий острівець культури у селі Байтали Ананьївського району вдалося облаштувати ще за радянських часів талановитому художнику Георгію Костянтиновичу Белали.
На сьогодні це єдиний (якщо не брати до уваги художній музей міста Ананьєва) сільський історико-краєзнавчий музей, що й досі існує на громадських засадах. Розташований він у кількох кімнатах флігелька Байтальського Будинку культури. Його експозиції вражають своєю обширною колекцією експонатів, найдавніші з яких відносяться до так званого кам’яного періоду, коли люди у цих краях полювали ще на мамонтів. Це підтверджують знайдені на околицях села уламки кісток цієї тварини і кам’яні знаряддя праці. В археолого-етнографічному відділі демонструються також фрагменти посуду, кремнієві шкребки епохи бронзи та ужиткові речі селян ХІХ – початку ХХ століття: ярма, жорна, дерев’яний сільськогосподарський реманент, вироби гончарів, різьб’ярів, вишивальниць. Численні експонати, завдяки турботі директора музею Г.К. Белали, добре зберігаються.
Про героїчне та буремне минуле села в період Першої світової, громадянської, Великої Вітчизняної воєн та про нелегкі трудові будні жителів Байтал в період колгоспно-радгоспного виробництва свідчать оригінальні речі, нагороди, документи та фотографії, спогади очевидців. Доповнює зібрання обширна колекція художніх полотен талановитого краєзнавця, на яких зображені мальовничі околиці та портрети земляків.
– Його картини, – писав у районній газеті «Вісті Ананьївщини» Володимир Усенко, – привертають увагу глядачів і ваблять своєю виразністю, правдивістю зображеного на них, вмінням майстра побачене в натурі перенести на полотно.
У далекі 60 – 70 роки минулого століття у Георгія Костянтиновича Белали розцвів талант живописця і скульптора, з’явилася незборима жага вивчення історії та культури рідного краю. У 1974 році у співавторстві з учителем креслення і малювання Жеребківської ЗОШ № 2 Анатолієм Васильовичем Власовим байтальський ентузіаст розробив ескізи обелісків воїнам, які загинули, визволяючи села Струтинка і Червоний Хутір. Через рік за їхнім проектом було побудовано меморіал у центрі села Байтали на честь 240 односельчан, полеглих на фронтах Великої Вітчизняної війни та 12-ти невідомих солдатів, загиблих при визволенні села у 1944 році. А торік не обійшлися без сільського художника і спорудження Пам’ятного знака жертвам Голодомору 1932-33 років.
Слава про талановитого байтальця Георгія Белали та його дітище линула до людей, а вони приїжджали здалеку, щоб оглянути музейні експозиції та помилуватися вишуканими пейзажами.
Лише на схилі літ, у 2005 році, коли наближався сімдесятирічний ювілей майстра, а за плечима було чимало літ творчої праці та невтомних краєзнавчих пошуків, Г.К. Белали було нагороджено Почесною грамотою Міністерства культури України, а через рік Указом Президента йому присвоєно звання «Заслужений працівник культури України».
Але з визнанням заслуг самобутнього сільського митця його дітище – краєзнавчий музей – не лише не отримав статусу народного, але навіть не підтримується на районному рівні і починає потихеньку занепадати. Байтальський сільський голова Наталя Греденюк в міру можливостей допомагає утримувати гордість села, але куцих сільрадівських фінансів замало, щоб капітально відремонтувати приміщення, замінити підлогу, виготовити нові стенди та захистити музейну колекцію від розкрадання. Георгій Костянтинович з розпачем розповів, що музей перебуває у плачевному стані, валиться підмурок, тріскають стіни, потрібно ремонтувати поріг та замінити вхідні двері. А на старості літ, коли почали дошкуляти хвороби, йому стало важко працювати, а коштів він отримує не так багато, щоб вистачило й на утримання музею. Вистачило б на лікування!
Та попри всілякі негаразди Георгій Костянтинович щоденно відчиняє двері свого музею, обходить виставкові зали, щось підправить, а потім стає за мольберт і починає натхненно трудитися над новим художнім витвором.
