Упродовжтижня(18 – 24 травня) наОдещині, якіповсійУкраїні, тривалиДніслов’янськоїписемностітакультури, організаторамиякихвиступилиобласнеоб’єднанняВсеукраїнськоготовариства«Просвіта» ім. Шевченка, Одеськеобласнеболгарськедружество, Одеськеім. А. Міцкевича відділення союзу поляків в Україні, Асоціація «Русский дом», Одеське міське науково-культурне об’єднання громадян «Бєларусь», Одеське міське чеське товариство «Чеська родина».
Справжнім громадським та релігійним апогеєм цього свята стає День рівноапостольних Кирила та Мефодія, що припадає на 24 травня і який Православною церквою було встановлено ще 1863 року, саме тоді, як обох братів було канонізовано та визнано «рівноапостольними». Відзначають цей день (тільки вже 14 лютого) і католики, оскільки «солуньські брати», як називають творців слов’янської абетки, теж були причислені Католицькою церквою до лику святих. Не менш визначна подія сталася і 1980 року, коли папа римський Іван Павло II оголосив Кирила та Мефодія покровителями Європи.
Народжені в Греції, в місті Солунь, тобто в сучасних Фесалоніках, просвітителі Мефодій (814 – 885) та Кирило (Костянтин, бл. 826 – 869) походили з родини грека-військового та, як припускають більшість учених, слов’янки, хоча значною частиною науковців відомості щодо матері все ще ставлятьcя під сумнів. Що ж до знання цими візантійцями слов’янської мови, то вони пізнавали її з дитинства, мабуть, завдяки матері-слов’янці, а головне, тому, що Солунь була містом двомовним, оскільки, крім грецької, там панував ще й болгаро-македонський (чи македоно-болгарський) слов’янський діалект.
Одначе, які б пристрасті не вирували серед дослідників з приводу національного походження цих братів-візантійців, достеменно відомо, що, здобувши чудову освіту в Константинополі, у грецькій Магнаврській школі, молодший з братів, Кирило, у 850-851 роках працював професором цієї ж школи і, крім батьківської, грецької, чудово володів латинською, слов’янською та давньоєврейською мовами. Саме ці знання і допомогли йому згодом при складанні слов’янської абетки, в якій були використані елементи вже існуючих на той час абеток і, зокрема, елементи гебрейсько-самаритянського письма.
Що ж до Мефодія, то відомостей про нього маємо менше. За припущеннями деяких учених, певний час він був намісником візантійського імператора на тій частині болгарських земель, яка входила до складу Візантії, але, чи то втративши інтерес до державної служби, чи з якихось інших міркувань, постригся у ченці й оселився у монастирі на горі грецьких богів Олімпі.
До широкої просвітницької діяльності цих візантійців спонукало запрошення, яке вони отримали влітку 863 року від моравського (чеського) князя Ростислава, – переселитися до Моравії. Цьому запрошенню передувало звертання Ростислава до Рима, з проханням, аби звідти надіслали єпископа, здатного пропагувати християнство слов’янської мовою. Проте Рим відкинув це прохання, як неприйнятне, оскільки там вважали, що богослужіння має відправлятися лише канонічно-церковними мовами, тобто єврейською, грецькою або латиною. Одначе князя така відповідь не влаштовувала, і він звернувся до візантійського імператора Михайла III та патріарха Фотія з листом, у якому скаржився: «Хоча відкинули наші люди поганство і дотримуються християнського закону, нема у нас такого вчителя, який розтлумачив би мовою нашою істинну християнську віру».
Саме тоді в імператорських та патріарших колах і припав вибір на візантійців Кирила та Мефодія. І слід сказати, що сподівання «солуньські брати» виправдали: до Моравії вони прибули, вже маючи, за допомогою своїх учнів Горазда, Климента, Сави, Наума та Анеляра, перекладеними моравською (слов’янською) мовою Євангеліє, Апостол, Псалтир та збірку вибраних церковних служб. Згодом, уже після ранньої, у віці 42 років, смерті у Римі Кирила, брат його, будучи архієпископом моравським, під юрисдикцією якого перебували й угорські землі Панонії, переклав слов’янською мовою Біблію. Усі ці релігійно-просвітницькі панславістські зусилля візантійців Кирила та Мефодія стали справжнім проривом не лише у поширенні на ще донедавна язичницьких слов’янських землях нової для них християнської релігії, але й у розвитку слов’янської писемності, а отже, й усієї слов’янської культури.
Серед заходів, які відбувалися в Дні слов’янської писемності на Одещині, слід відзначити урочистий вечір (22 травня) у Центрі болгарської культури в Одесі, з грунтовною доповіддю на якому виступила доцент Великотирнівського (Болгарія) університету ім. Святих Кирила і Мефодія та Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова Марія Мижлекова. Про значення слов’янської писемності і розвиток слов’янських культур у світі і, зокрема, в Україні, говорили у своїх промовах Генеральний консул Республіки Болгарії в Одесі Георгій Проданов, представник Агенції болгар на чужині Петер Тошев, начальник управління у справах національностей та релігій Одеської облдержадміністрації Ярослава Різникова, президент Асоціації болгар в Україні Антон Кіссе та інші промовці. Силами мистецьких колективів, що представляли різні національні товариства Одещини, було організовано великий святковий концерт.
А наступного дня біля величного пам’ятника просвітителям Кирилу та Мефодію, спорудженому на Французькому бульварі, біля гуманітарного корпусу Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова, відбулася церемонія покладання квітів, у якій, крім уже названих осіб, взяли участь також перший заступник голови Одеської обласної ради Микола Тіндюк, заступник голови облдержадміністрації Микола Кісеолар, заступник Одеського міського голови Вахтангі Убірія, начальник управління культури Одеської міськради Роман Бродавко, ректор Одеської семінарії архімандрит Серафим, інші офіційні особи та представники духовенства.
Нинішнє відзначення Дня слов’янської писемності ще раз засвідчило, що традиція вшанування пам’яті творців кирилиці набуває в Україні все більше шанувальників і стає всенародною традицією.
