Правові засади

надання державної соціальної допомоги

на догляд

З 1 січня 2005 року набрав чинності Закон України від 18.05.04 р. № 1727-ІV «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам» (далі – Закон), який визначає правові засади надання державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам, а також надання державної соціальної допомоги на догляд.

Згідно зі статтями 5, 7 та 8 Закону державна соціальна допомога на догляд (далі – допомога на догляд) призначається з дня звертання у таких розмірах (у відсотках від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність):

1) інвалідам війни з числа військовослужбовців та інших осіб, яким призначено пенсії по інвалідності відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб»:

а) інвалідам I групи – 50%;

б) інвалідам II групи, які є одинокими та за висновком лікарсько-консультативної комісії потребують постійного стороннього догляду, – 25%;

в) інвалідам III групи, які є одинокими та за висновком лікарсько-консультативної комісії потребують постійного стороннього догляду, – 15%;

2) особам, які належать до інвалідів війни відповідно до статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та одержують пенсії за віком, по інвалідності або за вислугу років, крім зазначених у підпункті 1 пункту 1 розділу ІІ цієї вказівки:

а) інвалідам I групи – 15%;

б) інвалідам II і III груп, які є одинокими і за висновком лікарсько-консультативної комісії потребують постійного стороннього догляду, – 15%;

3) особам, яким призначено пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб» і які є інвалідами I групи внаслідок каліцтва, одержаного в результаті нещасного випадку, не пов’язаного з виконанням обов’язків військової служби, внаслідок захворювання, пов’язаного з проходженням служби або внаслідок трудового каліцтва, професійного чи загального захворювання, – 50%;

особам, яким призначено пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців...», є одинокими пенсіонерами і за висновком лікарсько-консультативної комісії потребують стороннього догляду, – 15%;

4) одиноким малозабезпеченим особам, які за висновком лікарсько-консультативної комісії потребують постійного стороннього догляду і одержують пенсію за віком або за вислугу років чи по інвалідності (крім інвалідів I групи), – 15%;

5) малозабезпеченим інвалідам I групи, які одержують пенсію за віком або за вислугу років чи по інвалідності (крім інвалідів, зазначених у підпунктах 1 – 3 пункту 1 розділу ІІ цієї вказівки) – 15%.

До одиноких осіб, що мають право на допомогу на догляд, належать громадяни, які не мають працездатних родичів, зобов’язаних за законом їх утримувати. Підтвердженням належності до цієї категорії є:

– інформація про відсутність працездатних родичів (незалежно від місця їх проживання), зобов’язаних за законом їх утримувати (зазначається у поданій заяві про призначення допомоги на догляд);

– довідка про склад сім’ї, видана уповноваженим органом за місцем проживання, у тому числі органом місцевого самоврядування.

Обов’язки щодо утримання родичів визначені в главах 15, 16 та 22 Сімейного кодексу України від 10.01.02 р. № 2497-ІІІ (витяг з Сімейного кодексу надсилається).

Допомога на догляд особам, зазначеним у пунктах 4 і 5, призначається органами праці та соціального захисту населення, а особам, зазначеним у пунктах 1, 2, 3 – органами, що призначають пенсії (управлінням пенсійного забезпечення військовослужбовців та деяких інших категорій громадян, управліннями Пенсійного фонду України в районах, містах Одеської області та районах м. Одеси).

У разі якщо особи, зазначені вище, мають право на допомогу на догляд з декількох підстав, державна соціальна допомога на догляд призначається їм за однією підставою за їх вибором.

Державна соціальна допомога на догляд не призначається:

– особам, які одержують соціальні пенсії або надбавки до пенсії на догляд відповідно до законодавства, що діяло раніше;

– інвалідам, яким призначено відшкодування витрат на догляд відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (стаття 7 Закону).

Державна соціальна допомога на догляд не виплачується в період, коли особа працює (крім інвалідів I групи) або перебуває на повному державному утриманні.

Для призначення допомоги на догляд надаються такі документи:

– заява за формою, затвердженою органом, що призначає пенсію;

– копія рішення про встановлення опіки (у разі визнання особи недієздатною);

– копія посвідчення біженця або тимчасової посвідки на постійне проживання;

– довідка про склад сім’ї, видана уповноваженим органом за місцем постійного проживання, у тому числі органом місцевого самоврядування;

– висновок лікарсько-консультативної комісії (для осіб, які потребують постійного стороннього догляду).

Виплата допомоги на догляд здійснюється одночасно з виплатою пенсії. Допомога на догляд виплачується у грошовій формі щомісяця за поточний місяць. У разі призначення допомоги на догляд замість надбавки на догляд виплачується допомога з урахуванням виплаченої суми надбавки на догляд.

Особам, які виїхали на постійне проживання за кордон, виплата допомоги на догляд припиняється з першого числа місяця, що настає за місяцем виїзду.

Ю. ПАРХОМЕНКО,

начальник управління пенсійного забезпечення

військовослужбовців

та деяких інших категорій громадян

Розрахунок з працівником

при звільненні

Звільнення працівника з підприємства, установи чи організації (далі – підприємства) оформлюється наказом, виданим на підставі його заяви, подань третіх осіб або інших документів, передбачених діючим законодавством. У наказі вказуються дата звільнення, причини та підстави.

Працівнику, що звільняється, підприємство виплачує:

– заробітну плату за весь час, фактично відпрацьований у місяці звільнення;

– компенсацію за невикористану відпустку;

– вихідну допомогу (у випадках, передбачених законодавством).

Розрахунок з працівником, що звільняється, проводиться у день звільнення. Про суму розрахунку йому необхідно повідомити у письмовому вигляді перед виплатою (ст. 116 КЗпП). Якщо працівник у цей день не працював, то сума, яка йому належить, повинна бути виплачена не пізніше наступного дня після звертання за розрахунком. Так як день звільнення є останнім робочим днем, то заробітна плата нараховується працівнику по цей день включно.

У разі невиплати розрахункових сум з вини підприємства, воно повинно виплатити працівникові ще і середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (ст. 117 КЗпП). На вимогу працівника йому видається довідка про його працю на підприємстві та розмір заробітної плати.

У разі звільнення працівника, який не використав чергову та додаткові відпустки, він має право самостійно вирішити – отримати відпустку з наступним звільненням (в цьому разі датою звільнення буде останній день відпустки) або отримати компенсацію за всі дні невикористаної відпустки.

Якщо працівник декілька років не був у відпустці, йому повинні компенсувати всі дні відпустки, що йому належать, без урахування терміну давності. Сума компенсації за невикористану відпустку розраховується у тому ж порядку, що і для звичайних "відпускних".

Якщо працівник на момент звільнення використав відпустку наперед, то при кінцевому розрахунку сума за невідпрацьовані дні відпустки відраховується (ст. 22 Закону України "Про відпустки"). Але, якщо працівник звільняється у зв'язку з призовом на військову службу, переведенням на іншу роботу, відмовою від переведення на роботу в іншу місцевість, скороченням чисельності або штату, невідповідністю займаній посаді, хворобою протягом понад 4 місяців, поновленням на роботі працівника, що виконував цю роботу раніше, направленням на навчання, виходом на пенсію тощо, то відрахування з його заробітної плати за невідпрацьовані дні відпустки не провадиться.

Нагадуємо, що при припиненні трудового договору з працівником з підстав, зазначених у пункті 1 ст. 40 КЗпП (скорочення чисельності або штату), йому обов'язково виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку, у разі призову на військову службу – не менше двомісячного середнього заробітку (пункт 3 ст. 36 КЗпП), а внаслідок порушення власником законодавства про працю, колективного або трудового договору (ст.ст. 38, 39 КЗпП) – не менше тримісячного середнього заробітку.

Розрахунок вважається повним, якщо працівник у день звільнення отримав належно оформлену трудову книжку, розрахункові гроші та копію наказу про звільнення з роботи (у разі його звільнення з ініціативи власника).

Розірвання трудового договору

за ініціативою власника

або уповноваженого ним органу

Згідно зі ст.40 Кодексу законів про працю України (далі – КзпП) трудовий договір, укладений на невизначений термін, а також строковий трудовий договір до закінчення терміну його дії можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках:

l змін в організації виробництва та праці, зокрема ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Процедура вивільнення детально описана ст. 49-1 КзпП. Вона містить у собі обов'язкове персональне попередження про майбутнє вивільнення не пізніше, ніж за два місяці. При вивільненні за цим пунктом враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством (ст. 42 КзпП). Одночасно із попередженням про звільнення власник пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі або організації, а також доводить до відома Державну службу зайнятості про майбутнє вивільнення працівника із вказуванням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці. За відсутності підходящої роботи або відмови працівника від переведення на іншу роботу, розривається трудовий договір із працівником за п. 1 ст. 40 КзпП із виплатою вихідної допомоги у розмірі не менше середньомісячного заробітку.

У разі невідповідності, що виявилася, працівника обійманій посаді або роботі, що виконується, внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, що перешкоджають продовженню виконанню даної роботи.

Як приклад можна навести звільнення із дотриманням встановленого порядку водія автомобіля, який у адміністративному порядку позбавлений права управління транспортним засобом. Або звільнення працівника, визнаного МСЕК інвалідом і якому не дана трудова рекомендація. За цим пунктом (п. 2 ст. 40 КзпП) звільняються також працівники, які не пройшли атестацію.

l систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного або громадського стягнення (п. 3 ст. 40 КзпП).

Коментований пункт визнає працівників такими, що систематично порушують трудову дисципліну, які мають дисциплінарне (догану) або громадське стягнення (товариське попередження, громадський осуд або громадська догана) і знову порушили дисципліну протягом року від дня застосування стягнення за перше порушення. Систематичність на практиці означає наявність у працівника двох і більше не погашених часом або не знятих достроково порушень. Право виносити громадські стягнення сьогодні мають лише трудові колективи та товариські суди.

l прогулу (зокрема відсутності на роботі понад три години протягом робочого дня) без поважних причин (п. 4 ст. 40 КзпП).

Прогулом вважається також відсутність працівника на роботі у зв'язку із поміщенням його до медвитверезника або затриманням органами внутрішніх справ за вчинене правопорушення, самовільне використання без узгодження із власником днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення терміну трудового договору або терміну, який працівник зобов'язаний відпрацювати по призначенню після закінчення вищого навчального закладу.

l неявки на роботу протягом понад чотирьох місяців поспіль внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки у зв'язку із вагітністю та пологами, якщо законодавством України не встановлений триваліший термін збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні, наприклад, на туберкульоз. За працівниками, які втратили працездатність у зв'язку із трудовим каліцтвом або професійним захворюванням, місце роботи (посада) зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності (п. 5 ст. 40 КзпП).

Підставою для розриву трудового договору у цьому випадку є невихід на роботу протягом чотирьох місяців поспіль. Вихід на роботу хоча б на один день перериває цей термін. І далі чотиримісячний термін повинен обчислюватися знову. Підсумовувати невиходи на роботу тривалістю менше чотирьох місяців не можна.

l поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу (п. 6 ст. 40 КзпП).

При цьому поновлення на роботі допускається лише у таких випадках:

– за рішенням суду, якщо працівник був звільнений без законних підстав;

– за ініціативою самого роботодавця або на вимогу органу, який здійснює нагляд за дотриманням законодавства про працю, у випадку встановлення факту незаконного звільнення працівника;

– громадянин, звільнений з роботи внаслідок незаконного осуду, повинен бути відновлений на роботі на підставі ст. 6 Закону "Про порядок відшкодування збитку, заподіяного громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури та суду";

l поява на роботі у нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння (п. 7 ст. 40 КзпП).

Нетверезість працівника, наркотичне або токсичне сп'яніння повинно бути підтверджене медичним висновком, актом, складеним представниками роботодавця та громадських організацій, а також іншими видами доказів, передбачених цивільно-процесуальним законодавством.

l здійснення за місцем роботи розкрадання (зокрема дрібного) майна власника, встановленого вироком суду, що набрав законної сили, або постановою органу, до компетенції якого входить накладення адміністративного стягнення або застосування заходів громадського впливу (п. 8 ст. 40 Кзпп).

Факт крадіжки може бути підставою для звільнення лише за таких умов:

– крадіжка, вчинена працівником за місцем роботи, тобто на підприємстві, з яким він перебуває у трудових відносинах, або на підприємстві, на якому він виконує роботу на підставі трудових відносин;

– факт крадіжки встановлений вироком суду, що набрав законної сили, або постановою органу, до компетенції якого входить накладення адміністративного покарання або застосування заходів громадського впливу.

Звільнення за підставами, зазначеними у пунктах 1, 2 і 6 допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Крім того, не допускається звільнення працівника за ініціативою власника або уповноваженого ним органу у період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за п. 5), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.