У конфлікт, що вже не перший місяць розгортається у селі Кошари Роздільнянського району навколо місцевого сільськогосподарського виробничого кооперативу «Світанок», поступово втягуються усі жителі села, владні структури, міліція, суди і прокуратура; тут намагаються віднаходити свій інтерес підприємці з райцентру, різні бізнесові клани і навіть заїжджі політики, які невідомо чого домагаються у цьому далекому степовому селі. Саме час збирати хліб, а в кооперативі – перевірка за перевіркою, там вирують пристрасті між двома таборами пайовиків, очолюваними двома головами одного й того ж підприємства; там відбуваються альтернативні збори, тривають масові бійки, складаються судові позови і все наполегливіше лунають цілком реальні погрози. Саме ця ситуація і покликала в дорогу нашого спеціального кореспондента.
Перше, що ми з водієм редакційної машини почули, щойно під’їхали до контори кооперативу, – це погрози якогось чолов’яги на підпитку, який накручуючи невеличкий гурт людей, вигукував: «Скільки можна терпіти?! Та вона дочекається, що все тут попідпалюємо; все, як є, спалимо!». І лише по тому, як я поцікавився: «Що збираємося підпалювати, товариство?!», оратор дещо вгамувався і гурт почав завбачливо розходитися. Дивна річ: тривають жнива, десята ранку, а на сільських вулицях уже повно п’яних, причому не лише чоловіків. І це в жахливу спеку! Згодом, уже на току, на подвір’ї контори, в сільраді та поблизу неї, та й просто посеред вулиці, мені вдалося поспілкуватися майже з трьома десятками людей з обох непримиренних сільських таборів, і розмову з кожним із них я починав з того, що довго втихомирював та заспокоював співрозмовника, пропонуючи без зайвих емоцій викласти свою версію подій і свої претензії до керівництва кооперативу, району, країни і до всього білого світу.
Переповідати історію буття кооперативу «Світанок», що виник на підвалинах вбивчо розкуроченого радгоспу, це означає переповідати сумну і трагічну історію більшості сучасних українських сіл. А ще – пояснювати селянам, що, об’єднуючись (свого часу тут було понад чотириста пайовиків) зі своїми паями в кооператив, вони, особливо в перші роки, дістають тільки одне реальне право: засукавши рукави, працювати, пам’ятаючи, що надалі все залежить тільки від їхньої працьовитості, їхнього сумління і селянського досвіду. Це означає, що «аристократична» звичка розпочинати трудовий день з пиятства чи відчайдушного похмілля – вже не проходить. Як не проходить і гасло: «Все вокруг колхозное – все вокруг мое», з нічними набігами на колгоспно-радгоспні поля, силосні ями тощо. До того ж, слід врахувати, що голова кооперативу Олена Гнатівна Колесник, яка прийняла це господарство в 2006 році, а нещодавно, в червні, переобрана на посаді, не здатна забезпечити роботою геть усіх і в усі пори року. Інша річ, що прагнути цього треба, а для цього слід розбудовувати своє господарство, а не мітингувати і розраховувати на те, що ось приїдуть з міста добрі дядьки-бізнесмени, які гнутимуть спини на ваших паях, а вас самих облагоденствують.
Щоб односельці мали робочі місця, треба вже зараз розвивати тваринництво, засновувати переробні підприємства, розбудовувати торгівлю і соціальну сферу. Опоненти з опозиційного табору загалом справедливо дорікають голові кооперативу, що вона «пустила під ніж» значну частину корів. Але, щоб утримувати сотні голів худоби, треба спочатку створити належну базу, забезпечити осінньо-весняний запас кормів, утримувати ветеринарно-зоотехнічну службу, налагодити переробку сировини, її зберігання та здачу. І це при тому, що на землі кооперативу вже поклала око одна з райцентрівських агрофірм, яка, як мені повідомили, вже стала володарем майже 130-ти кошарських паїв.
Чи здатен «Світанок» на подібну розбудову? В принципі – так, але не в реальному бутті, оскільки, як уже мовилося, зараз він розколотий на два табори, а всі спроби консолідувати його завершуються сварками, судовими позовами, або й бійками. А як може нормально функціонувати кооператив, з якого звільнений, начебто за прогули, завгар вилучив 26 технічних паспортів на майже всю техніку, і звертання Колесник до правоохоронних органів та влади з проханням «умовити» його повернути документацію, без якої технічний парк просто не може функціонувати, ні до чого не призводять?
Один із активістів кооперативу, Іван Козін, який чимало попрацював у цьому селі і побачив на своєму віку, так прямо і заявив:
– Конфлікт, який розгорається у наших Кошарах, – замовний. Бізнесменам з Роздільної потрібна наша земля. Не ми, а саме наша земля. А влада цьому потурає. На заваді ж їм стоїть Олена Гнатівна Колесник, цілком нормальний, працьовитий керівник, яку вони будь що хочуть відсторонити.
Такої ж думки про голову кооперативу робітниця складу Галина Мелешко, робітниця току Ганна Мунтян; колишній секретар з приймальні директора радгоспу, яка добре знайома з «керівною кухнею», Галина Джупина і багато інших людей, кожен з яких займався в цей час справою, а не мітингував біля крамниці, контори чи сільради. До речі, всі вони (а розмовляв я з кожним зокрема і наодинці) підтвердили, що зарплату отримуть вчасно, так само вчасно отримують і натуральну доплату, наприклад, минулого року в середньому це було по шість центнерів пшениці, п’ять центнерів ячменю і по чотири центнери кормових відходів.
Та в тім-то й річ, що в кожного табору тут своя правда. Ось чому у розмовах з Надією Чернецькою, Дмитром Друмовим, Анатолієм Кравченком, Катериною Мартинюк та деякими іншими, тепер, здебільшого, з тих чи інших причин, безробітними, доводилися чути зовсім інші оцінки. Найбільше претензій стосувалося того, що в сорокаградусну спеку Колесник раптом поперекривала крани, позбавивши чимало садиб питної та поливної води. Звичайно ж, до цього не слід було вдаватися, та ще й посеред літа. Звичайно ж, це не слід було робити самочинно і зопалу, а треба було грунтовно прокунсультуватися з водопостачальниками, юристами, владними структурами, адже у цьому випаленому степу водопровід – не просто атрибут минулого добробуту, але й основа самого життя.
Та це лише одна частина правди. З другого ж боку, постає питання: чому цей водопровід досі не взято на баланс сільради, райради чи ще когось? Чому і він, і водонапірна башта, виявилися на балансі кооперативу? А якщо вже виявилися, то як накажете Олені Колесник переконувати десятки користувачів, що за всі ті тонни питної та поливної води, якими вони щедро і неекономно розпоряджаються, треба… платити?! Причому платити щомісяця і вчасно! За які кошти вона як голова кооперативу здатна оплачувати всі ті рахунки, які їй виставляють водопостачальники?
Найбільша проблема кооперативу полягає в тому, що зараз він має двох голів: Олену Колесник і нещодавно обраного Іллю Васка, який одразу після виборів занедужав і тепер перебуває у лікарні. Причому проблеми тут починаються з правової бази. Одним із найважливіших розділів статуту кооперативу «Світанок» є розділ «Членство в кооперативі». Оскільки він короткий, але принциповий, процитую його увесь і дослівно: «У кооперативі може бути просте асоційоване членство: член кооперативу – фізична або юридична особа, яка зробила вступний і пайовий внески в розмірах, визначених статутом кооперативу, визнає принципи і цілі кооперативу, дотримується вимог даного статуту і користується правом ухвального голосу в кооперативі; асоційований член кооперативу – фізична чи юридична особа що зробила пайовий внесок і користується правом дорадчого голосу в кооперативі». І все!
Колесник запевнила мене, що це типовий статут, його дали юристи райдержадміністрації, але всі мої спроби з’ясувати в неї та інших членів кооперативу, чим, за їх розумінням, відрізняється «член кооперативу» від «асоційованого члена», і як стають членами, а як – асоційованими, відповісти ці люди не змогли. Тому що цього тлумачення нема і в статуті. Ота ж різниця між ними, що «члени кооперативу вносять вступний і пайовий внесок», а асоційовані члени лише «пайовий» – ними не сприймається.
Тільки не думайте, що питання тут у моїй прискіпливості. Річ у тім, що Колесник глибоко переконана: «членами кооперативу» є тільки оті семеро, з нею включно, членів, які в додатку до зареєстрованого райдержадміністрацією статуту, записані як «засновники кооперативу». Всі інші – близько трьохсот пайовиків, є всього лиш асоційованими членами, а отже, жоден із них вирішального голосу не має! Природно, що це викликає обурення пайовиків: чому всі вони раптом виявилися «безголосими»?! Чому ніхто не прислуховується до їхньої думки?!
А тепер знову звернімося до статуту, де написано: «Вищим органом управління кооперативу є загальні збори. Загальні збори обирають шляхом прямого таємного голосування голову кооперативу терміном на три роки, та членів правління, членів ревізійної комісії». Тут нібито все зрозуміло, крім маленької деталіі: загальні збори передбачать й обов’язкову (для кворуму) участь у них асоційованих членів? Якщо передбачають, то з яким правом голосу – лише з дорадчим? Тоді хто ж має право вирішального голосу? Невже тільки ті семеро нотаріально завірених «засновників»?
Не дивно, що, коли я запросив у пані Колесник протокол зборів, що засвідчував обрання її в червні 2006 року головою кооперативу, то здивувався. Виявилося, що, замість «загальних зборів кооперативу» (за статутом), її обирали «збори засновників» у складі всього лиш п’яти осіб, з Колесник, яка була тоді головним бухгалтером кооперативу, включно! Причому ні правління, ні ревізійної комісії обрано на цих зборах не було! Тобто порушено і основні пункти статуту! На яких юридичних підставах вона керувала упродовж трьох років кооперативном – так і залишилося для мене загадкою.
Почекайте, то, може, вона виправила становище під час цьогорічних виборів? Прошу надати мені протокол зборів від 3 червня 2009 року (ксерокопії обох із них зберігаються у мене в редакції) і переконуюся, що нічого подібного! Знову переді мною протокол не загальних зборів кооперативу, а «зборів засновників», на яких присутні ті ж таки п’ятеро осіб, включно з Оленою Колесник. І знову ні правління, ні ревізійної комісії кооперативу обрано не було. Відтак знову сотні членів кооперативу позбавлені були права не те що обирати голову та правління кооперативу, а навіть бути присутніми на цих «зборах засновників». Тобто, якби вони прийшли на ці збори, їх, можливо, й не випровадили б, але ж який сенс у такій участі?
Зрозуміло, що на альтернативні, тепер уже «звітні збори членів сільськогосподарського виробничого кооперативу «Світанок», організовані «ініціативною групою», зібралося аж 137 осіб ( так у протоколі) і всі, зважте, з вирішальним (ухвальним) голосом! Тобто, зверніть увагу, що в «ініціативної групи» зовсім інше тлумачення окремих положень статуту, зовсім інше розуміння того, хто в кооперативі є «членом з вирішальним голосом», а хто – «асоційованим членом з дорадчим голосом», та хто насправді повинен обирати голову, правління кооперативу і тому подібне.
Так от, ці збори одностайно обрали головою кооперативу Іллю Васка, а також обрали правління у складі шести осіб та ревкомісію. Але їх теж було проведено з грубими порушеннями. Зокрема, у «порядку денному» зборів було записано статутний пункт про «Звіт голови кооперативу та головних спеціалістів кооперативу за період 2006 – 2009 роки». Проте ні Колесник, ні фахівці там не звітували, і навіть не були присутніми. Тобто «звітні збори» – звітними не були! Та й протокольна сентенція щодо того, що «з 2006 по 2009 рік голова кооперативу О.Г. Колесник та головні спеціалісти кооперативу фактично самоусунулися від ведення справ кооперативу» навряд чи буде сприйнята тими людьми, які при мені працювали в полі, або на тій чи іншій виробничій ділянці, і які рішуче підтримують Колесник. Тим паче, що твердження це абсолютно не відповідає дійсності.
Як ви розумієте, тепер на бідні Кошари чекають тривалі судові процеси, і я не заздрю суддям, яким доведеться з’ясовувати, що тут і до чого. Увесь мій журналістський досвід переконує, що слід визнати неправочинними обоє зборів, бо тільки так буде справедливо, а головне, законно, але, знову ж таки, остаточне слово за судом. Мало того, нема сенсу проводити об’єднувальні збори, оскільки навряд чи в найближчі роки ці два табори справді вдасться примирити. Практичніше було б створити там два кооперативи, причому збори кожного з них слід готувати дуже старанно, дотримуючись букви закону. Час нарешті активізуватися й сільській та районній радам, районній держадміністрації. Не можна ж спостерігати, як у цьому віддаленому селі розпалюються пристрасті, точаться бійки та лунають цілком реальні погрози «похмільних паліїв».
