Спритні зерноторговці використовують для встановлення спекулятивних цін на хліб морські рейси внутрішніми водами.

Про навігаційні маневри, здійснювані суднами, найнятими для перевезення врожаю, члени екіпажів розповідали як про кумедну нісенітницю. Проте, йдеться про нечесний бізнес, бариші від якого обчислюються мільйонами. Тільки є припущення, що надходять вони на рахунки іноземних трейдерів, а не українських виробників цього продукту.

Зовні судно у відповідності з усіма правилами і регламентами вантажиться в порту. Пшениця і ячмінь золотим потоком стікають у трюми океанських «панамаксів», здатних приймати на борт до 70 тис. тонн вантажу. І от, судно відчалює і виходить за межі акваторії порту. Із цієї миті починає працювати схема перепродажу національного продовольчого багатства.

Команді не потрібні сім футів під кілем. Щойно крайка берега перестає виднітися із крила капітанського містка, звучить команда «Стоп, машино!». І судно, що втратило хід, гойдається на хвилях. Матроси від незайнятості ловлять рибу. Але от минає тиждень, і судно знову приводиться до похідної готовності. Воно прямує нерідко у той же порт, де по-ударному провадиться тепер уже вивантаження цього ж зерна із трюмів у місткості елеватора. Ненадовго! Тому що є замовники, готові його купити. Але плату з них беруть уже підвищену.

За рахунок чого можливі такі операції? Виявляється, через безпринципне зниження цін на хлібний продукт, вироблений хліборобом, а також завдяки останнім змінам у класифікації зерна. Як пояснюють в Асоціації фермерів і приватних землевласників Одеської області, замість колишніх шести класів з червня цього року впроваджено нові стандарти. Тепер зерно, що колись за якістю відповідало 1, 2 і 3 класам, належить до групи «А», а зерно попередніх 4, 5 і 6 класів – до групи «Б». В Асоціації сільськогосподарських підприємств Одеської області говорять, що ціна кожної тонни зерна при цьому зросла приблизно на 200 гривень.

Однак практика показує, що нові тарифи, хоча й формально зорієнтовані Міністерством агропромислового комплексу України на користь аграрія, не перешкодили ціновій сваволі на зерновому ринку. А трейдерам так навіть спростили технічну можливість занижувати класність продукту. Тому що для оцінки його якості уведені додаткові 15 критеріїв, що дає безліч приводів для причіпок. Отож мудрі міністерські голови, з одного боку, надають підтримку хліборобам. А з другого, сприяють підпорядкуванню їх інтересам заповзятливих ділків-перекупників.

У розмові з в.о. начальника Великомихайлівського райуправління агропромислового розвитку Віталієм Мироновим вдалося дізнатися про багато фактів, коли класність зерна занижують штучно під час приймання. І продовольче зерно видається за фуражне. Оскільки фермер загнаний у глухий кут, він погоджується на продаж товару хоча б за таким стандартом. Далі головним інструментом для одержання наживи у перекупників і стає теплохід. Тиждень-другий він виконує у внутрішніх водах роль тимчасового плавучого зерносховища.

У Великомихайлівському районі довелося запитати у директора ТОВ «Новоселівське» Сергія Бойка:

– Чому б вам, виробникам, самим не продавати свою пшеницю, минаючи послуги трейдерних компаній?

Виявляється, іноземним компаніям це можна, а українським – заборонено. Жодна машина, жодне судно не будуть пропущені через національний кордон, бо зерно оголошене національним економічним надбанням. Воля дається іноземцям, які організують із місцевими скупниками спільні підприємства.

Сільське господарство стає тією сферою, де олігархам найзручніше накопичувати гроші. Це стало легше робити, ніж навіть у металургії. Українська пшениця залишається кращою в Європі. І те, що на батьківщині оголошується фуражем, то на євроринку хапають, як кажуть, з рукавами як продовольче зерно.

Трейдери пояснюють свої дії тим, що держава їм не виплатила ПДВ за минулий рік. І тепер вони відіграються на аграрії й мотивують заниження цін на пшеницю тим, що повинні одержати свої гроші. Бажання повернути «боржок» набуває в масштабах країни форми зернової експансії українського АПК іноземними компаніями.

Так, одночасно вони стали качати права на ринку перевезень. Зваливши провину на транспортників, які підняли свої послуги у порівнянні з минулим роком на 40%, вони здирають з фермера за доставляння кожної тонни на елеватор або в порт по 130 гривень.

Українцям, щоб прожити, потрібно 7 млн тонн пшениці. По країні зберуть близько 37 мільйонів. Отже, 30 мільйонів тонн – на продаж. Чи дізнаємося ми, кому і на що будуть спрямовані виручені гроші?