70 років тому, у серпні 1939-го, після розгрому радянсько-монгольськими військами японських загарбників у районі ріки Халхін-Гол, народилася пісня «Три танкиста». Були в ній дуже динамічні, що одразу викликали зриму картину боїв, слова: «И летели наземь самураи под напором стали и огня».
Через шість років, у серпні 1945-го, ця пісня стала, мабуть, ще більш актуальною і популярною. Адже вона дуже відповідала тодішньому розвитку подій. У запеклих боях з японською Квантунською армією в Монголії основною ударною силою радянських військ були танкові підрозділи. Вони розтинали оборону супротивника, змушуючи його панічно відступати під загрозою оточення. Серед тих, хто особливо відзначився в боях, був екіпаж танка Т-34 з написом на башті "Бронебійник Анатолій Угловський". Коли і чому стала іменною легендарна бойова машина того часу? Ось що відомо з архівних документів і спогадів фронтовиків, які залишилися живими.
...Зламавши ворожу оборону у липні 1944 року у Вітебській області, радянські війська просувалися вперед. Фашистське командування кинуло танки проти військ, що наступали. Зосередивши на вузькій ділянці фронту потужний броньований кулак, гітлерівці сподівалися розчленувати наші частини, відкинути їх назад і відвоювати попередні позиції.
На одному із найбільш небезпечних напрямів шлях гуркітливій лавині грізної техніки перепинив взвод протитанкових рушниць під командуванням гвардії сержанта Петра Гогінова. Бій розчленувався на безліч єдиноборств людей і танків. Бійців в окопах оглушували розриви снарядів, засипало землею і вкривало димом. Їм доводилося раз у раз змінювати вогневі позиції, щоб цілитися в борти важких машин, тому що пробити їхню лобову броню не вдавалося.
Коли один з "тигрів" вже майже накрив в окопі бронебійника гвардії рядового Юлдуза Булатова, солдат Анатолій Угловський врятував його, встигнувши вразити танк збоку. У ньому вибухнув боєзапас, і полум'я охопило машину, башту відкинуло вбік. Але брязкали гусеницями і вели вогонь інші махини з нацистськими хрестами. Наші кулеметники відтинали від них піхоту, а бронебійники прагнули будь-що-будь не пропустити "тигрів" у тил, вірячи, що на підмогу неодмінно прийдуть артилеристи.
Гвардії рядового Угловського було поранено, однак він зумів підпалити ще два ворожі танки. Він стріляв, доки не скінчилися боєприпаси, а потім піднявся з окопу і кинувся назустріч "тигрові", що насувався. Щупленький, невеличкого зросту, він, поза всяким сумнівом, був страшний фашистам, які бачили його через оглядові щілини із гранатами в руках. Перша з них впала під днище, друга - під гусеницю. Останній розрив злився з кулеметною чергою, що прошила сміливця. Солдат упав перед машиною, що задиміла, лицем на захід, щоб, як писав фронтовий поет, його "сто семьдесят два сантиметра вошли в завоеванный счет". Це сталося на очах його бойових побратимів.
Однополчани поховали відважного бронебійника після переможного бою. До могили підтягли підбитий ним танк, зробивши на ньому напис: "Ты навеки сгинешь, проклятое стальное чудовище, поверженное воином русской земли Анатолием Угловским".
Про цей подвиг сміливця, уродженця Вологодської області, написала фронтова газета, а після того, як Президія Верховної Ради СРСР присвоїла Угловському звання Героя Радянського Союзу, про нього розповіла і центральна преса. Він був навічно зарахований до списків рідної роти, а на башті одного з «Т-34» у складі з'єднання з'явилося його ім'я. Танк "Бронебійник Анатолій Угловський" пройшов переможними дорогами до Берліна, а у серпні 1945 року його екіпаж проявив відвагу у вирішальному наступі в Маньчжурії.
У післявоєнний час іменний танк далі залишався в бойовому строю. Змінюючи один одного екіпажі пишалися написом на броні і, рівняючись на героя-фронтовика, успішно виконували поставлені завдання на різних навчаннях, маневрах. Лише коли у війська надійшла нова, більш сучасна, техніка, цей легендарний «Т-34» пішов у заслужений запас.
