Нещодавно відбулася презентація туристичного потенціалу Кодимського району з можливостями ознайомлення зі складовими нового туристичного маршруту «Таємниці Поділля».

Даний захід планувалося провести в рамках проекту «Зміцнення інтеграції прикордонних регіонів в сфері розвитку сільського зеленого туризму за програмою добросусідства Румунія – Україна за сприяння Одеської обласної та Кодимської районної держадміністрацій.

В його підготовці також взяли активну участь працівники Центру розвитку правової підтримки села і громадської організації «Агенція регіонального розвитку». Стосовно представників туристичного бізнесу, то їх серед учасників через розпал туристичного сезону виявилося небагато.

Кодимщина – це земля, багата зеленню та краєвидами, з мереживом лісів, ставків та озер, мальовничими пагорбами, утаємниченими крутоярами та гомінкими балочками, вщерть наповненими різноманітною рослинністю та дивовижним птаством. А ще – люди, місцеві жителі, привітні та працьовиті, гостинні та шанобливі, замріяні та розважливі. Здається, що саме повітря на Кодимщині, настояне на лугових травах, наповнене смаком стиглих яблук та груш, ароматом духмяних садів, налаштовує наші думки на своєрідну ауру Південного Поділля, саму його природу, створену для розвитку сільського зеленого туризму.

Майбутній потенціал його вражає. А точкою відліку для учасників заходу став огляд місцевого історико-краєзнавчого музею, який не тільки розміщується в давній пам’ятці історії і архітектури – панській садибі ХVІІІ ст. графів Розенфельдів, а і є унікальним зібранням документів та фактів про видатних осіб та славетних земляків, археологічних знахідок, рідкісних предметів побуту, землеробства і ткацтва, українського народного одягу та вишивки, картин відомих художників, кодимців за походженням.

А далі, протягом декількох днів, були неповторні для нас відвідування пам’яток історії і природи в різних селах Кодимського району. Це Хрестовоздвиженський собор; старовинне єврейське кладовище і місце масового розстрілу євреїв в роки Другої світової війни в Кодимі – «Кодимський Бабин Яр»; печера захисника бідних та знедолених Устима Кармелюка; старовинні козацькі хрести, рукотворні шахти в селі Загнітковій, етнографічний музей у місцевій школі; єдиний в Одеській області дерев’яний млин-вітряк в селі Будеях; лікувальне джерело з купіллю, гончарна піч (і майстер-клас народної майстрині Н. Серебрій) в селі Пиріжній; дерев’яна церква в селі Івашковій, побудована без жодного цвяха, унікальний кар’єр з відбитками шарів різних геологічних епох в селі Олександрівці. Це попередній і далеко не повний перелік потенційних об’єктів екскурсійного показу, які вже викликають захоплення і, сподіваюсь, привернуть увагу співробітників туристичної галузі, одеських краєзнавців, туристів.

Справжнім відкриттям для нас виявилося село Шершенці, яке на час заходу стало своєрідним центром туристичного життя Кодимщини. Таке відбулося завдяки молодій сімейній парі Скориків – Дмитра і Надії, котрі не тільки надали свій привітний і затишний будиночок під тимчасове житло для учасників експедиції, але й добровільно зайнялись приготуванням їжі, наданням інформаційних та інших побутових послуг.

Масу позитивних емоцій викликало запропоноване паном Дмитром і здійснене за допомогою місцевих жителів катання на селянських возах. Адже дехто з учасників, може, вперше в житті особисто поспілкувався з конем, заглянувши йому у вічі не з екрана телевізора. А ще було відвідування приватної пасіки, з куштуванням меду та справжньої медовухи. Усе це справляє незабутні враження і відчуття.

Мені особисто запали в душу мелодії духового оркестру села Шершенці, які награли для нас місцеві музики одного із вечорів. В них виразно прозвучали українські і молдавські мелодії (адже село на прикордонні з Придністров’ям). Але було в їх виконанні і щось таке невимовно єврейське, що зворушувало душу. Я поцікавився цим питанням, і з розповіді місцевих жителів стало відомо, що до війни у Шершенцях проживала значна кількість євреїв, переважна частина яких була масово знищена під час Холокосту. А музикальна традиція, незважаючи на трагедію, зберегла пам'ять про них у мелодіях, які місцеві жителі називають «фрейликами».

Саме на прикладі приватної садиби сім’ї Скориків я побачив перший значний крок в справі популяризації основ сільського зеленого туризму на Кодимщині. Тут створені умови, які можна наслідувати як приклад і використовувати як навчальний посібник. Все продумано: є пічне та електричне опалення, облаштована санітарна зона, доглянуте подвір’я, озеленена та заквітчана садиба, прокладена стежка, яку можна розглядати, з огляду на освіту Дмитра (біолог за фахом), як маршрут у пізнання живої природи.

Окремо хочеться сказали про пісню на Кодимщині. Це особлива аура, це особливе ставлення. Її тут знають, дбайливо оберігають і вміють гарно співати. В цьому була нагода переконатись під час прослуховувань окремих пісень у виконанні аматорських колективів сіл Пиріжна та Загнітків, або шкільного ансамблю пісні з названого села.

На мій погляд, у «Одеської Швейцарії» – Кодими в сфері сільського зеленого туризму велике майбутнє і фахова розмова на цю тему стосовно північних депресивних районів нашої області тільки починається.

Наостанок хочеться сказати, що не так часто на адресу чиновників районного та місцевого рівнів лунають слова вдячності. Від нашої групи окреме «спасибі» хочеться висловити завідувачу відділу економіки Кодимської райдержадміністрації Петру Жуку, головному спеціалісту районного відділу культури і туризму Олені Палашевській, співробітниці Кодимського історико-краєзнавчого музею Валентині Корчинській, Загнітківському сільському голові Михайлу Сливінському та багатьом-багатьом іншим.

Саме вони забезпечили не тільки чітке транспортне пересування і обслуговування дорогами району, але, головне, створили умови для продуктивної праці і, смію сподіватись, плідного і корисного спілкування. Позитивного результату в умовах невщухаючої світової економічної кризи в сфері сільського зеленого туризму і не тільки, можна досягти лише за умови гармонійного об’єднання зусиль регіональної і місцевої влади, представників туристичного бізнесу і зацікавленої місцевої громадськості.