Сергій Романович Болквадзе, водій, житель Саврані:
– Якщо я скажу, що у нас немає корупції, злукавлю. На жаль, в нашій країні це явище ще дуже поширене. Причому, що вищий ранг чиновника, що вищий начальник, то більше він корумпований. В порівнянні з ними прості люди значно чесніші й порядніші. Я все своє трудове життя працюю водієм. Слава Богу, і сам не брав хабарів, і не давав нікому. Весь час працював чесно. Тривалий період був водієм автобуса. За добросовісну працю неодноразово нагороджувався як переможець соцзмагання. Крім грамот, премій був нагороджений правом придбати поза чергою легковий автомобіль. На ньому їздимо й досі
Я гадаю, що в тому, що у нас розвинена корупція, значною мірою винні самі люди. Якби не давали хабарів, то й відвикли б брати.
Людмила Сергіївна, Ширяївський район:
– Я ще досить молода жінка, але вже не раз доводилося стикатися із цим, як на мій погляд, досить ганебним явищем. Коли здавала документи до інституту, зіткнулася з цим вперше. Спочатку навіть не повірила, у мене нагло вимагають гроші. Пішла в інший навчальний заклад. Там документи прийняли просто так. А от вже на екзаменах недвозначно натякали на «винагороду» за добру оцінку. Працевлаштування тепер теж не обходиться без хабарів. Не так давно мені довелося займатись оформленням спадку. Тут взагалі, що не крок, то суцільні побори. Але хабарі нашої периферії у порівнянні з столицею, то взагалі дитяче лепетання. Там без «позолоти» в конверті з тобою й розмовляти ніхто не хоче. Хоча я ще не втратила віри в те, що серед всього цього корумпованого чиновництва ще є порядні люди.
Н. Кочко, безробітна:
– Мені соромно. І, напевно, мене теж слід карати за дачу хабара. Але якщо тобі прямо говорять, скільки потрібно заплатити за послугу, інакше – завертай голоблі, ти що, повернешся і підеш? Не думаю. Ось і я так. Тим більше, якщо справа стосується здоров’я близької людини. Я й досі, хоча декілька років вже минуло, не забуду, як один медпрацівник шпетив мене. Замість замовленої ним гуски (так би мовити, як подяку) я вклала для нього у чималенький продовольчий пакет качку та курку. Просто у моєму скромному підсобному господарстві гусей не було. А купувати – дорого. Словом, такого наслухалася… Вік не забуду такого приниження. Та, проте, ці бісові «презенти» залишаються, як і раніше, у практиці моїх взаємовідносин із нашою охороною здоров’я. Ненавиджу себе за це! А друзі заспокоюють: скрізь так. Мовляв, це норма нашого життя. Не підмастиш – не поїдеш. Інші навіть виправдовують тих, хто наші хабарі бере – низькою їхньою зарплатою. А в мене її й зовсім немає. Я безробітна. Цікаво, що я переїхала жити до іншого міста. Але хабарі живі й там…
Н. Трофимова, м. Арциз:
– Хвороба чоловіка була тяжкою, затяжною, на декілька років. Кожна копійка йшла на його лікування. Хоча трагічний підсумок був відомий усім. Одного разу медсестра віч-на-віч мені сказала: мовляв, потрібна сума, у противному разі подальше лікування неможливе. Я показала їй гаманець. Він був безнадійно порожнім. Вона хмикнула:
– Ваше діло!
І тоді я зняла золоті сережки, поклала їх на стіл і вийшла. Ніхто мене не окликнув і не зупинив. Не пам’ятаю, як дійшла до автостанції. Дуже піднявся тиск, сушило губи, дуже хотілося пити. Я була на грані втрати свідомості. Не знаючи, що робити – грошей на квиток в мене не було, – я стояла і плакала. Один із співчутливих водіїв зрозумів моє становище, посадив у свою маршрутку, купив пляшечку води. І довіз із Одеси до Арциза, до самого дому. Я глибоко цій людині вдячна.
У наступний мій приїзд до лікарні лікар взяв мою долоню і поклав на неї сережки:
– Як Ви могли?..
А тієї медсестри я більше у тій лікарні не бачила.
Віталій і Павло, банківські співробітники, Білгород-Дністровський район:
– Якщо розмірковувати про наявність корупції у Білгород-Дністровському районі, то вона, як кажуть, у наявності. Свого часу, деякі ЗМІ області і усієї України, протрубили про дачу хабара у нашій райдержадміністрації, який за розмірами підношення посів на той час друге місце у державі. При цьому уплутані у справі з хабаром чиновники, зовсім не соромлячись, далі працювали на своїх місцях тривалий час. Як же називати таке явище, якщо на прийом до чиновників приходили люди, розуміючи, що кожне питання має свою ціну? Ми ще досить молоді, хабара поки що давати не доводилося нікому. Але вже сьогодні розуміємо, усе в нашій державі побудовано саме на цьому. І в житті може статися так, що для одержання якогось дуже важливого для себе результату доведеться платити.
Людмила Силаєва, м. Ізмаїл:
– Особисто мені з корупцією стикатися не доводилося. Але всі ми, ізмаїльці, чули про випадок з великим хабаром, до якого, судячи з усього, був причетний один з помітних жителів міста. У місцевій пресі цими днями пройшло інтерв'ю з ним – після року, проведеного у слідчому ізоляторі, його випустили на волю до суду під підписку про невиїзд. Він сказав, що усвідомив багато чого, багато за минулий рік переоцінив. Попереду – суд, який віддасть належне. А ми, що живемо в одному місті, у якому багато знайомих, у чомусь співчуваємо сім’ї людини, його дітям – як їм сьогодні чути репліки на адресу чоловіка, батька, та й на свою адресу. Ну чому, скажіть, люди не думають про це до біди?
Дмитро Смоков, підприємець, сел. Суворове Ізмаїльського району:
– Волею долі мені, інвалідові другої групи, довелося очолити громадську організацію інвалідів Ізмаїльського району. Нас у товаристві понад три тисячі чоловік.
Працюємо ми у тісному контакті з управлінням праці і соціальної політики, і нам багато що вдається. Хоча, чесно кажучи, дуже часто бракує коштів.
А при чому тут корупція, запитаєте ви? І я відповім – коли чиновник на будь-якій посаді залишається людиною, тоді і великі біди стають малими. Так, саме тому, що наші соціальні працівники і у думках не допускають корупції, люди, яким найбільше потрібна допомога, відчувають турботу про себе. От якби точно так само вели справи наші політики з «чистими руками», до яких, як потім з'ясовується, багато прилипає...
НаталяПриходько,смтЛюбашівка:
– Мабуть, у нашій державі неможливо викорінити такі ганебні явища як корупція та хабарництво. Сьогодні тільки ледачий не наживається за чужий рахунок. Продажність, немов хробак, підточує нашу державу, починаючи з її голови. Приклад цьому «мажорництво», яке не може збороти жоден законодавчий акт. Скажіть, хто з представників вищого ешелону влади сів за грати за вчинені тяжкі злочини? А ніхто. Інколи справа таки доходить до суду, але покарання – лише курям на сміх. Всі багатії відкуповуються від тюрми. Тому і процвітає в нашій українській судовій системі «зваричество». Це підтвердив львівський суддя, який «наколядував» мільйони у гривнях та валюті.
Ще хочу запитати, як держслужбовці, майже кожен маючи інвалідність, можуть працювати? Надірвалися, перебираючи папірці! А уявіть, що люди, які справді заробили інвалідність на виробництві, змушені давати хабара «зелененькими», щоб її підтвердити і мати змогу претендувати на державну допомогу.
Підприємець Володимир Л.:
– Я не назву свого прізвища і де працюю, бо наслідки від мого виступу можуть згубити мою справу, яка коштували мені чимало нервів, а ще більше коштів. Зі слів урядовців, в Україні кожен може стати підприємцем і швидко відкрити свій бізнес, побудувати крамницю або облаштувати торговельну точку. Але реальність дуже далека від солодких слів наших урядовців. Без великих грошей можна, як кажуть, і не рипатися. Але коли у тебе в хаті маленькі діти просять їсти, а заробити ніде, то вибору немає. І починається біганина по різних інстанціях, де кожен підписаний папірець має свою ціну і вимотує морально та матеріально.
Коли ж справа налагодилася, мов шуліки, налітають різні перевіряльники та ревізори. Буває, що штрафні санкції доходять таких сум, що легше відкупитися хабарем. Прикро, що горбатишся день і ніч, щоб заробити на прожиття, а якісь чинуші, що мають непогані зарплати, норовлять ще й від мене урвати ласий шматок.
Інколи згадую фільм «Біле сонце пустелі», де митник каже, що хабарі не бере, бо за державу прикро.
Скажіть, а коли нашим можновладцям стане соромно за рідну державу, і вони, нарешті, дадуть людям вільно жити і працювати?
