Кожному з нас хочеться з надією дивитися у майбутнє, думаючи про облаштованість своєї долі і держави. Але, вийшовши на вулицю, глянеш на білборди кандидатів у Президенти, і голова йде обертом. Дивишся, як в афішу коза, і думаєш, за кого проголосувати, на кому зупинити свій вибір? Хто з них здатен виконати свої обіцянки? Але ніхто не говорить, що вже зробив. Майбутнє малюється в розпливчастих романтичних образах, без конкретних програм. Особливо акцентується на власному імені: «Я – це вся Україна!» Чи не занадто багато для загостреної зарозумілості?! У минулому відомий король Франції стверджував: «Держава – це я!». Чи не з цими словами до нас іде європейська демократія у вигляді середньовічного абсолютизму, після якого у нас залишиться лише випалена земля, на якій кісток не збереш.
Багато їх, що вишикувалися у шерензі здобувачів на президентську корону, чекаючи на власний тріумф, успіх і славу з рук примхливої фортуни з рогом достатку і щастя. Але як заглянути їм у душу, щоб не помилитися, як дізнатися, на що здатен кожен з них, яке прийде за ними майбутнє, про що говорить його погляд, скільки правди у дзвінких словах? І тут кожен повинен зробити свій, а не кимось нав’язаний, вибір.
Хвилює питання: де та людина, яка відчує усю вагу проблем влади і готова взяти на себе відповідальність за все, щоб не допустити трагедії – розвалу держави? Ніхто з кандидатів у Президенти не говорить конкретно, що він буде робити у разі його обрання. А якщо й говорить, то повторює вже сказане іншими і у загальних рисах.
Мимоволі народжується думка: як можна бути в чомусь упевненим, дотримуватися якоїсь сторони, переслідувати певну мету в економіці, бізнесі, інвестиціях, якщо немає впевненості у завтрашньому дні без державних гарантій, стандартів, правових норм, певних принципів творення на основі нових технологій і вільного ринку?
Ми з усього світу збираємо рецепти найефективніших прийомів господарювання, влади, передових методів виробництва, демократії, політичних свобод. Все це старанно записуємо у різні звіти, програми, виносимо на обговорення у парламент і потім ставимо на полиці і забуваємо про них. На жаль, можновладці не можуть домовитися по суті справи, висуваючи на перший план особисті інтереси. А справа топиться у загальному хаосі парламентської боротьби. Так наші депутати зраджують інтереси своїх виборців, які повірили в їхній талант і порядність, опираючись на свою недоторканність.
Як же важливо нам, виборцям, самим розібратися в усьому на місцях і самим винести власне рішення про те, хто із тих, хто проголосив себе кандидатами у Президенти України, гідний стати таким.
