«Порушення під час виборчого процесу були, зокрема, і в Одеській області. Але всі експерти одностайні у тому, що вони не вплинули на результати волевиявлення громадян. Тому заява Володимира Литвина про те, що потрібно вносити на розгляд парламенту проект рішення про скасування результатів першого туру, на мій погляд, не робить честі такому авторитетному політикові, як спікер Верховної Ради». Таку думку висловив в ефірі телеканалу «Медіа-Інформ» голова Одеської обласної ради. Коментуючи підсумки першого туру виборів Президента України, Микола Скорик також висловив свій погляд на подальші перспективи розвитку України. Пропонуємо вашій увазі фрагменти його інтерв'ю у студії.
Ведучий:– Миколо Леонідовичу, чому за останні п'ять років на виборах стає вже традиційною ситуація, коли на Західну Україну ввозяться зайві бюлетені, а в Одеській області наприклад 600 чоловік не можуть проголосувати, тому що три п’ятиповерхівки виявилися приватними будинками, на дільницю, де живуть 1411 виборців привезли тільки 1011 бюлетенів, на о. Зміїний (нехай там усього 75 чоловік) взагалі не змогли доставити бюлетені?..
Микола Скорик:– Можу продовжити. Мої друзі у Київському районі Одеси живуть у 131-й квартирі. Вони голосують багато років. З того часу, як у них з'явилося конституційне право. На цих виборах у реєстрі є 130-а і 132 квартири, а 131-ї немає. І таких прикладів чимало. Ми боролися із ситуацією, коли у реєстрі у південно-східних регіонах був стрімкий спад кількості виборців, у той час як по цілому ряду західних регіонів спостерігалося зростання населення. Справді, у деяких західних областях покращилася демографічна ситуація. Але дітки, що народилися за останні кілька років, не могли вплинути на виборчий реєстр. Ніякої особливої міграції до цих регіонів теж не було. Звідки взялися додаткові виборці? Ми чудово розуміємо, навіщо і з якою метою це робилося.
Але питання в іншому.
За останні п'ять років наше суспільство подорослішало. У боротьбі проти бардаку у країні у нас розвинулися серйозні громадянські інституції, у політиці з'явилися розумні системи стримувань і противаг, коли одна політична сила, незважаючи на всю свою нахабність, напір і лицемірство просто не може перевернути ситуацію з ніг на голову. Не допомагає навіть адміністративний ресурс. Адже по цілому ряду суб'єктів нашої області досить авторитетні люди (гадаю, здебільшого помилково або через якісь інші обставини) потрапили до команди Юлії Тимошенко, робився досить серйозний тиск на виборців, які живуть на цих територіях. Але результати голосування показують, що люди розуміють: все це дурниця. Коли ти один на один з бюлетенем у виборчій кабінці, ніхто у тебе виборчого права не відніме і не перевірить, за кого голосуєш.
Мене вже запитували, як я ставлюся до проблеми підкупу голосів. Звичайно негативно. Як, мабуть, і більшість людей, вважаю, що продати голос – це означає продати майбутнє своєї країни і своїх дітей. Але, коли у людини є матеріальні проблеми і не вистачає у буквальному значенні на хліб насущний, складно осуджувати її у цьому плані. Наше завдання, з одного боку, зробити так, щоб купити голоси було просто неможливо. А з другого, і на це спрямована програма Віктора Федоровича Януковича, – щоб у людей не було матеріальної необхідності шукати покупця на свій виборчий голос.
Ведучий:– А як Ви вважаєте, електорат Тігіпка – чий?
Микола Скорик:– Гадаю, для багатьох був несподіваним результат, якого він домігся і у цілому по країні, і по Одеській області зокрема. Але посилання, гасла, програма, з якими Сергій Леонідович ішов на вибори, багато в чому перегукуються з програмою Віктора Федоровича Януковича. У 2004 році ми були в одній команді. Я не став би обговорювати всі перипетії того періоду. Але сподіваюся, точніше, навіть впевнений, що більшість людей, які голосували у цьому турі за Сергія Леонідовича, віддадуть свої голоси за Віктора Федоровича. Адже нічого з того, що пропонував Сергій Тігіпко, Юлія Тимошенко робити не збирається. І однозначно цим виборцям ближче Янукович. Крім того, гадаю, що люди десь голосували серцем: комусь за тих самих програмних посилань більше подобається Віктор Федорович (їх більшість в Одеській області), комусь Сергій Леонідович (їх теж досить багато). Я не став би говорити, хто у кого відбирав голоси. Гадаю, ми зуміємо знайти спільну мову, оскільки серйозних суперечностей між нами немає. Потрібно постаратися максимально об'єднати державу. Україна – не та країна, яку можна просто поставити у шеренгу, щоб усі крокували в ногу. Ми вже стали демократичною державою, і дороги назад не буде. А демократія припускає коаліційні домовленості. Фраза «ніколи не говори ніколи» у політиці дуже дійова. Головне, у цих домовленостях не поступатися принципами. Якщо ти зраджуєш свої переконання, обманюєш людей (ішов на вибори з одним, а робиш прямо протилежне) – це гріх перед людьми, перед самим собою, і це могила для політика. Якщо вмієш знаходити компроміс і з опонентами, і з партнерами – гадаю, це одна з головних якостей не тільки українського, але й сучасного політика будь-якої іншої держави.
Ведучий:– Миколо Леонідовичу, Ви вважаєтеся майстром політичного компромісу. Одеська область є однією з найбільш політично толерантних регіонів. Здавалося б, губернатор – ставленик Президента, більшість в обласній раді – представники Партії регіонів. Проте, Ви завжди знаходите компроміс. Відкрийте секрет, як Україні навчитися домовлятися?
Микола Скорик:– Кожен чоловік повинен мати нормальні чоловічі якості (хоча у нас рівноправність, і жінки теж досить активно представлені у політиці). Повинен бути нормальний людський або життєвий підхід. Микола Дмитрович Сердюк вважає, що Президентом повинен бути Віктор Ющенко. А, на мою думку, найкращим Президентом для України буде Віктор Янукович. Гадаю, країні зовсім не зашкодить те, що у нас будуть дві державні мови, навпаки, вона від цього стане сильнішою і згуртованішою. Микола Дмитрович дотримується іншої точки зору. Але є якісь спільні речі для нас. Якщо ми хочемо домовлятися, то повинні зрозуміти, чи є у нас це спільне? Чи не заважають нам наявні між нами суперечності? Я, наприклад би, ніколи не зміг домовитися з людьми, які сповідують фашизм, ксенофобію тощо. Компроміс повинен мати розумну межу. А коли він перетворюється у самоціль, коли людина змінює фракцію залежно від ситуації – це вже не компроміс, а боягузтво, підлість і лицемірство. Не тільки ми ішли на компроміси. Величезна заслуга Миколи Дмитровича Сердюка полягає у тому, що він, будучи, як Ви сказали, ставлеником Президента, розумів сьогоднішні реалії в Одеській області. І те, що нам, за умов кризи вдалося стабілізувати економічну ситуацію у регіоні, багато зробити у бюджетній сфері, незважаючи на цілковиту відсутність центрального бюджетного фінансування – результат того, що ми відмовилися від постійного з'ясування відносин, проте, кожен не відмовився і не зрадив своїх принципів і своїх переконань. Якщо всі політичні сили почнуть працювати на знищення один одного – це буде вічна війна. Як кажуть, хтось любить мармелад, а хтось свинячий хрящик. Кожен голосує за своє, і у цій політичній палітрі Україна повинна відбутися як сильна і демократична країна, до якої ми всі прагнемо.
