У моїй родині війна залишила свій кривавий слід – вкрала життя мого прадіда Семена Ісайовича Ліскевича, 1908 року народження, мешканця села Комишівки, який був призваний в армію у 1944 році. Він був рядовим стрільцем 375-го стрілецького полку, загинув він 4 березня 1945 року і похований у селі Яунпилс Тукумського району (Латвія). Моя прабабуся залишилася вдовою із дев’ятьма дітьми на руках, врятувала їх від голоду 1947 року і виростила усіх.
Пишаюся я і своїм прадідом Іваном Федоровичем Молчаном, 1902 року народження, який пішов добровольцем на війну, щоб із гвинтівкою в руках захистити свій рідний край, свою дружину, мою прабабусю, яка залишилася вдома із п’ятьма дітьми. Прадід був поранений і потрапив у полон. Одначе йому і деяким його товаришам вдалося втікти із полону і повернутися у свій полк. З боями він дійшов до Берлiна. З перемогою Іван Федорович повернувся до рідного села. На нього чекали п’ятеро маленьких і голодних дітей, чекали на нього сиротами, бо їхня мама померла від тифу. Мужнім був він на війні, мужнім залишився і в мирному часі. Він виростив усіх своїх дітей.
Дякую тобі, мій любий прадіду, за мою бабусю, яка розповідає мені про тебе. Про те, яким ти був чесним і порядним, як любив землю і людей, вірив у Бога і був справедливим. Тільки одне не любив – не любив згадувати про війну…
