Новела
Бахши Мухамед сидів на килимі, старечими руками тримаючи піалу з міцно завареним зеленим чаєм. Свій ранок починав він із цього збадьорливого напою. А ще зовсім нещодавно, із самого раночку, Мухамед брав у руки дутар і співав. Його сусіди вже і не уявляли початок нового дня без ніжних звуків, що лилися з його дутара.
Якось дутар замовк. І дні спохмурніли без пісень Бахши з «Гьорогли» і нових, створених ним. От і вирішив сусід провідати яшулі. А він сидів, дивлячись в одну точку і спираючись на дутар, який багато років тому сам змайстрував з шовковичної деревини. Кажуть, що його інструмент був найзвучнішим серед усіх. А тепер замовк.
– Слухай, яшулі, нам так бракує твоїх пісень, – обережно звернувся до нього сусід.
– А як мені без них вікувати свою старість? – зі сльозами на очах відповів старий. – Ось цими руками грав на усіх святах. Скрізь був бажаним гостем, – відповів Мухамед.
– А ти візьми дутар у руки, і він знову зазвучить, – порадив сусід.
Старий музикант звично провів пальцями по струнах. Але вони його вже не слухалися. Він подав сусіду дутар і тихо сказав:
– На, візьми, нехай тепер твої онуки грають на ньому.
– Ти ще зіграєш, яшулі. Не поспішай прощатися з дутаром, – заперечив сусід.
– Мені дев’яносто. У моїх руках він уже не зазвучить. Та й зовсім осліп я, – із гіркотою відповів бахши.
І спробував заспівати свою улюблену пісню про нерозділене кохання. Але замість чарівної ліричної мелодії було чути лише речитатив.
– Чуєш, і голос вже не той. Немічна старість! – і знову подав сусідові дутар.
– А ти краще віддай його своїм онукам, – запропонував сусід.
– У моїх онуків, – відповів бахши, – не гірші інструменти, виготовлені моїми руками, – і показав руки, що тремтіли, ніби віти на вітрі. – Але то було давно. Коли руки слухалися. Пам’ятаю, були часи, коли мені дорікали, що занадто захоплююся дутаром. А ти знаєш, я без нього просто не міг, не міг прожити і дня, як без води. Ховався, грав і співав...
І спробував знову заспівати свою улюблену мелодію, але її, як і до цього, важко було розпізнати.
Тому Мухамед навіть розсердився на самого себе:
– Я зараз ніби інша людина, – і замовк.
– Але твої пісні виконують у нашому аулі, та й не тільки у нашому, – заспокоїв його розчулений сусід і пішов, шкодуючи, що збентежив серце яшулі.
А він йому вслід:
– А дутар?
…Це була остання зустріч із народним співцем, котрий, передчуваючи край життя, вирішив передати свій інструмент, ніби коня, у надійні руки джигіта.
З того часу багато піску перетекло через бархани. А дутар Мухамеда далі тішить туркменів. Він і зараз при ділі… Мелодії бахши Мухамеда линуть з аулу до аулу.
Дутар – туркменський музичний
народний інструмент.
Яшулі – літня та мудра людина.
Бахши – виконавець народних пісень.
«Гьорогли» – героїчний
туркменський народний епос.
