Нове все-таки приживається…
Звичайна сільська вулиця, на якій хати зустрічаються досить таки рідко. Та от до одного величенького будинку, який приховався в затінку дерев, прямують і старі, і молоді, мами з малими дітками, і ті молодички, що готуються стати матусями. В цьому приміщенні розмістилась Червонокутська амбулаторія загальної практики сімейної медицини. Прийом веде головний лікар Катерина Анатоліївна Веремчук. За дипломом вона педіатр, а пізніше, по закінченні спеціальних курсів, ще й набула фаху сімейного лікаря. Так що тепер у її кабінеті порожньо не буває.
В сусідньому кабінеті приймає пацієнтів лікар – стоматолог Олексій Честопалюк. Олексій Степанович має чималий досвід роботи, тож всі, хто приходить до нього, впевнені, що одержать кваліфіковану допомогу.
Майже 50 років має стажу акушер Надія Олександрівна Павленко. Вона опікується жіночками, які потребують лікування, які чекають на немовлят. Всі йдуть до неї зі своїми радощами та, на жаль, частіше – з проблемами. І Надія Олександрівна намагається всім допомагати.
За багато років років роботи вона не тільки допомогла з’явитись на світ багатьом малюкам, а й врятувала не одне життя.
Найбільш людно тут буває зранку. А зразу ж по обіді працівники цього медичного закладу проводять подвірні обходи. Зі своєю незмінною сумкою вирушає в путь фельдшер Тетяна Красножон. Але в день нашого приїзду вона йде не сама. Разом з Тетяною Макарівною – медична сестричка Альона Бондаренко. Працює Альона всього третій день. Приїхала в село після закінчення медичного училища. Тепер під керівництвом спеціалістів з великим досвідом, освоює свою професію вже не теоретично, а на практиці. Старші колеги охоче допомагають Альоні. Багато чому вчаться всі разом. Адже статус амбулаторії загальної практики сімейної медицини цей медичний заклад набув всього кілька років тому. Сьогодні цей невеликий колектив обслуговує мешканців семи сіл, в яких живе понад півтори тисячі осіб.
Для надання невідкладної медичної допомоги раз на місяць з центральної районної лікарні отримують необхідні медикаменти.
В приміщенні амбулаторії пічне опалення. Ще влітку тут подбали, аби всі грубки були справними та почищеними від сажі. Дровами забезпечені. Цими днями мають завезти ще вугілля.
Термін «сімейна медицина» нова і навіть трохи незвична для села, але, як сказала головний лікар Катерина Веремчук, приживається поступово.
– Та взагалі то для людей немає значення, яку назву має медичний заклад, важливіше, щоб в ньому надавали якісне лікування, – підсумовує Катерина Анатоліївна. І очолюваний нею колектив робить все, аби це так і було.
Лариса ПІВТОРАК,власкор «Одеських вістей»,Ширяївський район
Чиновницька байдужість до інсулінової залежності
За статистикою, на цукровий діабет в Україні страждає близько 10% населення. Висока соціальна небезпечність цієї хвороби, щорічне прогресуюче збільшення кількості хворих, лікування яких постійно потребує значного фінансування з державного і місцевих бюджетів, визначили актуальність проблеми та зумовили проведення Рахунковою палатою відповідного аудиту в п'яти областях України.
За результатами аналізу і перевірки використання бюджетних коштів на забезпечення лікування хворих на цукровий діабет у Дніпропетровській, Запорізькій, Одеській, Миколаївській та Херсонській областях Колегія Рахункової палати зазначила: відповідальні виконавці Державної цільової програми "Цукровий діабет" на 2009 – 2013 роки, зокрема облдержадміністрації зазначених регіонів, не забезпечили належного виконання заходів, спрямованих на лікування, діагностику та профілактику цієї хвороби.
Рівень захворюваності на інсулінозалежний цукровий діабет в перевірених областях щороку зростає і в 2009 р. перевищив загальноукраїнські показники: на Херсонщині – на 22,1%, Дніпропетровщині – на 18,6%, у Запорізькій області – на 12,3%. Темпи поширення захворюваності у Миколаївській області у 2009 р. випереджають загальноукраїнські показники на 0,5 відсотка. Смертність хворих на цукровий діабет на Одещині більш ніж удвічі перевищує середні показники по Україні.
Однією з головних причин такого становища аудитори називають спрямування коштів державного та місцевого бюджетів переважно на медикаментозне забезпечення хворих. Водночас завдання державної і регіональних програм, що передбачають розвиток профілактики, діагностики і лікування хворих на неінсулінозалежний діабет, зменшення кількості ускладнень, які призводять до інвалідності й смертності, не виконуються.
Колегія звернула увагу на ту обставину, що видатки на виконання програми "Цукровий діабет" формує не МОЗ, а Мінфін. Визначення розміру коштів, що враховуються в місцевих бюджетах для виконання заходів програми, Мінфін здійснював одноосібно, при цьому не враховувалася визначена МОЗ та облуправліннями охорони здоров'я потреба в таких коштах. Через це розбалансовано систему управління коштами, створено умови для безвідповідальності з боку МОЗ, яке фактично усунуто від управління коштами. Водночас обласні управління охорони здоров'я не зуміли забезпечили пропорційне фінансування всіх заходів, передбачених програмами, формально підходять до формування потреби у медпрепаратах та їхніх запасах.
Мінфін не профінансував у 2008 р. заплановані в держбюджеті видатки на централізовану закупівлю обладнання і програмного забезпечення для створення та підтримки програмно-апаратного комплексу «Державний реєстр хворих на цукровий діабет» в сумі 15 млн грн і не передбачив такі видатки на 2009-2010 роки. Це призвело до невиконання одного з головних завдань Державної цільової програми з боротьби з цукровим діабетом – не запроваджено ефективної системи реєстрації, обліку та подальшого супроводу хворих, оскільки не створено Державний реєстр хворих на цукровий діабет.
Існуючі на сьогодні в областях реєстри недосконалі, ведуться формально і не забезпечують проведення довготривалого моніторингу стану здоров'я хворих.
Управління охорони здоров'я перевірених п'яти областей планували заходи з лікування хворих на цукровий діабет та визначали обсяги фінансування за відсутності достовірних даних про кількість хворих, про потребу в необхідних ліках. У 2009 р. це призвело до накопичення залишків інсулінів (майже піврічна потреба у ліках) на суму в 45,7 млн грн, зокрема у Дніпропетровській області 19,2 млн грн, Одеській – 8,5 млн грн, Херсонській – 7,2 млн грн, Запорізькій – 6,5 млн грн та Миколаївській – 4,3 млн гривень.
Водночас в окремих медичних закладах цих регіонів потреба у препаратах інсуліну була задоволена лише частково, тому ліки купували за рахунок додаткових коштів місцевих бюджетів. А подекуди хворим на діабет доводилося купувати препарати власним коштом. Наприклад, у місті Білгороді-Дністровському на Одещині у 2009 р. потреба в інсулінах за рахунок бюджету була задоволена лише на 60,7 відсотка, що свідчить про неефективне управлінням бюджетними коштами.
– Причина не в нестачі коштів, а системі організації процесу виконання Державної програми, – зазначив голова Рахункової палати Валентин Симоненко. – Чому кошти розподіляє Мінфін, а не МОЗ?! Чому МОЗ дев'ять років створює реєстр хворих, а його досі немає? Час зламати цю систему безвідповідальності».
Загальна сума встановлених порушень чинного законодавства при закупівлі робіт і послуг за бюджетні кошти, плануванні видатків, формуванні звітності, за результатами перевірки Рахунковою палатою виконання програми "Цукровий діабет" в п'яти областях, загалом склала 31,4 млн гривень.
Прес-служба Рахункової палати України
