Персональний проект «Старість на радість» одеського живописця Олексія Рудого було репрезентовано в галереї «NT-art». Автор поставив собі за мету змінити наше ставлення до старості. Його роботи – це сповнені іронії напіванекдотичні сюжети, в яких, за задумом художника, його безтурботні «герої» проявляють свою природну суть. Таким чином галерея знайомить глядачів з новими іменами, підтримує молодих, іноді доволі екстравагантних художників.
За своїм спрямуванням творчий доробок Олексія Рудого підпадає під поняття «contemporary art». Після закінчення училища ім. М. Грекова Олексій переважно займався портретами на замовлення на вулицях міста. У його послужному списку всього одна персональна виставка в Одесі, участь у міжнародній виставці та ще кілька в Києві. Тож багатьом одеситам його творчість мало відома. За поодинокими винятками, майже усі картини митця доволі епатажні. Здається, що «Олімпія» Е. Мане благопристойніша і не так шокує добропорядну публіку, ніж ці веселі й пустотливі дідусі й бабусі. Вони розігрують різні, часом доволі «непристойні» сцени з цілковитою впевненістю, що їхня поведінка цілком природна. Поштовх дали власні спостереження над іноземними туристами, які щороку, бадьорі, веселі й стрункі гуляють вулицями нашого міста. Чому вони так не схожі на вітчизняних дідусів й бабусь, пригнічених чи стурбованих, часто сварливих, які у власних невдачах звинувачують уряд або ж своє найближче оточення? Схоже, відповідь у відомому вислові: «Вам стільки літ, наскільки ви почуваєтеся».
Мистецтво «contemporary art» дозволяє переосмислити життєві цінності в контексті нових соціальних установок, піддавши сумніву колективну, надміру святенницьку свідомість радянської минувшини. У цьому зв’язку актуальне перегукується із соц-артом з його деміфологізацією радянської дійсності. Звідси люди з транспарантами, бабусі в піонерських галстуках, трактористи і доярки, які в умовному просторі живописної композиції ніби демонструють свої приховані бажання, далекі від гасел свого часу.
На прикладі робіт художника можна охарактеризувати сутність сучасного актуального мистецтва «нової хвилі»: воно не є інтелектуальним, звертається частіше до наших інстинктів і тому наближене до кітчу; прагне використовувати раніше вироблені форми й зводить сутність мистецтва частіше до процесу, дії. Себе художник позиціонує як наступник московського концептуалізму, де найбільш яскравою у 1980 роки була група «Мухомор». Концептуалісти вважать головним – донести ідеї, тому поняття майстерності для них не таке важливе. Розмови про «валери», колорит і тому подібне їх як правило дратують, однак повинен зазначити, що в окремих випадках вдало взята колористична тональність полотен Рудого чи віртуозно написаний ним якийсь елемент композиції затримують вас біля картини. При усій новизні й сміливості художника, динамічності письма, досить швидко глумливо-бравурна одноманітність його картин починає викликати в глядача нудьгу. Ці сюжети й спосіб інтерпретації апелюють перш за все до масової свідомості. Таким чином, сучасний постмодернізм, як і мистецтво кінця ХІХ ст. та радянського періоду бере на себе, на противагу «чистому живопису», соціально-критичні функції, але з великою долею іронії.
