Автомобільні шляхи, оспівані в ліричних піснях і покриті нецензурними висловами, доглянуті й занехаяні, залишаються вічним болем і сумом українського суспільства. Вдумайтеся тільки – понад 70 відсотків доріг і магістралей потребують сьогодні капітального ремонту. А мережа шляхів районного значення й поготів застаріла та не підлягає жодному виправданню.

Поїздка з вітерцем

та перешкодами

Працівників Державтоінспекції непокоїть зростання дозволеної швидкості, яка сягає нині понад сто кілометрів. І хоч у населених пунктах швидкість залишилась 40 – 60 км на годину, це не полегшує ситуацію, яка склалася сьогодні на дорогах. Бо і якість дорожнього покриття залишається низькою, а освітлення міжрайонних та районних шляхів взагалі немає. В суцільній темряві кожен зустрічний автомобіль зі власним освітленням здається дорожнім невігласом, який сліпить фарами та ніби прагне зіштовхнути тебе на узбіччя. Все це сприяє аварійності, яка залишається високою особливо в темну пору.

Проте працівники Держ­авто­інспекції основною причиною дорожньо-транспортних пригод називають порушення дорожнього руху водіями. За 9 місяців 2010 року в Одеській області з вини водіїв транспортних засобів усіх форм власності, що здійснюють перевезення пасажирів, скоєно 17 ДТП, в яких 3 особи загинули і поранено 35 чоловік. Кількість таких пригод знизилася на 41,4%, тяжкість їхніх наслідків щодо загиблих зросла на 50%. По Кодимському району за 10 місяців трапилось 10 дорожніх аварій, в яких загинуло 2 особи і 9 травмовано. Щоб змінити картину на краще, працівники ДАІ регулярно проводять профілактичні рейди, перевірки стану доріг, залізничних переїздів. В результаті за 10 місяців затримано 228 п’яних водіїв за кермом та 69, що перевищили швидкість. На жаль, такі явища непоодинокі, і це попри жорсткі вимоги правил дорожнього руху та великі штрафи. Не зупиняє горе-водіїв навіть той факт, що на карту автомобільних шляхів поставлено не тільки чиєсь життя, а й їхнє, власне.

Куди діваються податки?

Часто таке обурене запитання, надіслане у повітря, чуємо від водіїв. Адже податок з транспорту, податок за дороги сплачується регулярно і в повному обсязі. На ремонти доріг по країні витрачаються десятки мільярдів гривень, а дороги як були у вибоїнах, так і залишилися. Не йдеться сьогодні про автобани та реконструкцію доріг до Євро-2012, які теж мають свої плюси та мінуси. Говоримо про шляхи міжрайонного значення, якими їздити небезпечно, що влітку, бо за колесами авто рветься пливкий асфальт і відкриваються «старі дорожні рани», що взимку, бо сніг прикриває вибоїни, в яких можна відірвати колесо. Кодимські дороги ще можна вважати більш-менш небезпечними. Але це тільки на перший погляд. Якщо ж проїхатись у бік Котовська через Слобідку, то шлях тут часто помережаний і плавунами, і, як водії кажуть, «шифером». А дороги на Вінницьку область взагалі нагадують танкодром.

Проїжджаючи трасою Кодима – Балта і порівнюючи відрізки доріг Кодимського і Балтського районів, віддаєш перевагу першому тільки через те, що всі види транспорту на балтському відрізку шляху починають маневрувати то ліворуч, то праворуч, шукаючи безпечного місця для об’їзду суцільних ям і колій. Пошкодження колій виникли внаслідок курсування цією трасою великотоннажних автомобілів, що прямують в бік державного кордону, а також перевозять зерно та інший товар. Проте ця категорія доріг не передбачена для курсування по них великотоннажних вантажівок, як це робиться останніми роками. Адже для цього є залізниця. Експлуатація цих доріг мала б контролюватися відповідними службами. Тоді, напевне, не стояло б так гостро питання своєчасності ремонту, і дороги відповідали б своєму призначенню та стандарту.

У Кодимському райавтодорі повідомили, що за 9 місяців 2010 року ними освоєно 1 млн 229 тис. грн, виділених з обласного бюджету. Як зазначили у Балтському райавтодорі, на ремонт доріг їм вже давно не виділялися кошти, хоча вони щороку надсилають листи-прохання до вищих інстанцій. Але чують у відповідь самі відмовлянки. Тому ремонт траси Балта – Кодима вже давно не провадився, і невідомо коли настане його черга. Чи не здається вам, шановний читачу, така ситуація, коли до однакових за статусом організацій різне ставлення, парадоксальною?

Ремонти доріг районного значення провадяться, проте якість такого ямкового ремонту дуже низька, тому й повторюються ці роботи з року в рік. А отже, летять кошти на вітер, залишаючи водіям все ті ж небезпечні шляхи.

Як підмажеш, так і поїдеш

Автолюбителі та професійні водії доглядають своїми машини, як за власних дітей. А тому прагнуть, щоб автомобіль був і чистим, і справним, і мав пристойний вигляд. Але після поїздки українськими шляхами їм доводиться або самим засукати рукави для ремонту, або заїхати на СТО, де за гроші їхнє «дітище» і підремонтують, і підмажуть, аби можна було знову вирушати в путь не найкращими дорогами світу, а своїми, українськими, з неякісним покриттям та масою інших незручностей.

Ще тоді, як проклали автобан Київ – Одеса, на горизонті забовваніли платні дороги, впорядковані, якісні, зручні. Принаймні український парламент ухвалив поправки до Закону «Про концесії на будівництво і експлуатацію доріг». Паралельно з платними залишаться і безплатні дороги. Тільки дай Боже, щоб безплатні шляхи не обходились водіям дорожче за платні.

Сіра траса

з білою ознакою

Кілька років тому до нас на власному автомобілі завітали друзі з Польщі. Як же було прикро чути про наше «нє бардзо добже ознакованє», яке змусило їх цілу ніч блукати і тільки під ранок віднайти дорогу до нашого міста.

Водії невдоволені тим, що дорожні знаки на міжрайонних і районних трасах розставлені надто далеко один від одного, часто прикриті кущами, а застережних тимчасових знаків про ремонт чи зіпсованість дороги взагалі немає. На щастя, є роздільна полоса руху. Проте на багатьох відрізках ця біла ознака виглядає викликом на тлі убогості дороги.

…Може, комусь здасться, що не така вже й велика біда оті зруйновані дороги на тлі зростання цін на продукти харчування. Але дороги теж є однією із складових, які свідчать про економічну ситуацію в країні, області, районі, про повагу, чи навпаки – неповагу, влади до громадян своєї країни, дотримання або недотримання їхніх прав і свобод.

Будучи оптимісткою, сподіваюся, що все-таки дочекаємося доріг завтрашнього дня – добротних, таких, які відповідатимуть всесвітнім стандартам. Але з нашими чудовими українськими краєвидами.