Став автором найкращого голу «Чорноморця»
З кінця листопада на офіційному сайті ФК «Чорноморець» проходило опитування вболівальників для визначення автора найкращого гола одеської команди в осінній частині чемпіонату України серед команд першої ліги. На цьому тижні голосування завершилося.
Як повідомила прес-служба клубу, переможцем став гол, забитий Борисом Тащи у ворота івано-франківського «Прикарпаття» (2:1). За нього проголосували 92 респонденти. Друге місце посів Анатолій Дорош, який уразив ціль у грі із «Закарпаттям» в Ужгороді (1:0) – 14 голосів. Третю позицію поділили Денис Васін, який відкрив рахунок у домашній зустрічі з овідіопольським «Дністром» (1:1), і Сергій Політило, який виконав штрафний удар у виїзному двобої в Овідіополі (2:1) – по три голоси.
Євген Алексєєв
Долаючи дистанцію, гартувати характер
Повернувся цими днями з чергового легкоатлетичного кросу, а з голови не виходить 18-річний Григорій Калдарару.
Зустрічав я його всього тричі. Останнього разу, на пробігу у Южноукраїнську, жив з ним разом три доби. Перша зустріч відбулася у серпні нинішнього року у селищі Суворовому на спортивному святі. Друга – в Ізмаїлі на осінньому марафоні. Григорій без будь-якої підготовки пішов на марафонську дистанцію (42 км 195 м). Хоча я переконував його, що без підготовки бігти велику дистанцію не можна, треба було спочатку «обкатати» себе хоча б на 5000 метрів. Проте Григорій марафон подолав без особливих проблем. Щоправда, фінішував босоніж, без кросівок, тому що дуже натер ступні. Я дуже здивувався такій відчайдушній рішучості – добігти обов’язково до фінішу.
Тепер – про третю зустріч. Я вирішив запросити хлопця на пробіг до Южноукраїнська, який відбувся на початку грудня нинішнього року. Протягом трьох діб, доки жили разом, не раз розмовляли про різне. Спочатку на мої запитання «Де твій дім?», «Де твої батьки?» – він відповідав коротко. Мовляв, я сам по собі. Слово за слово, з’ясував – він з «відмовників» – від нього ще у пологовому будинку відмовилася мама. За його плечима дитячий притулок, Кілійська школа-інтернат. Звідти вступив навчатися на столяра до аграрного ліцею, розташованого у Суворовому (колишнє ПТАУ-52). Але Грицька і досі дуже часто згадує інтернат, других батьків-вихователів, і, звичайно ж, однолітків, у кожного з яких своя, нелегка доля. І дуже хоче, щоб про його спортивні перемоги довідалися у тому будинку, де він виріс.
Сирітська доля об’єднує знедолених дітей дуже міцно. Знаю це по собі, оскільки і сам виховувався у дитячому будинку. Ці підлітки відрізняються від решти однолітків. Відрізняються розумінням того, що таке друзі – рідні душі, з якими ділив дитинство. В Одесі нас із Григорієм зустрічали і проводжали друзі мого юного напарника – колишні вихованці Кілійського інтернату, учні ПТУ.
Даремно кажуть часом про погану спадковість таких дітей. Серед них чимало талановитих дітей, які звикли всього домагатися самостійно. От і Грицько – спокійний, розважливий, він дуже негативно ставиться до правопорушень. Чоловік, який поставив за мету «зробити» себе, стати на ноги. Він вважає, що у кожного в житті є своя висота, своя дистанція, яку він повинен подолати. Наскільки це важко за нинішніх реалій – не мені вам говорити, шановні читачі. Але, на думку Григорія, іншого не дано. І перший крок на шляху до мети – спорт, участь в Ізмаїльському клубі любителів бігу «Суворовець». Він далі тренується у бігу на короткі і довгі дистанції, мріє взяти участь у пробігах по Україні. У міру можливості я далі спілкуюся з ним – у нас у планах спільні додаткові тренування. А в селищі ходить на заняття з вільної боротьби, грає у футбол.
І, звичайно ж, вдячний нам, своїм дорослим наставникам. Спонсорам, які допомагають йому у поїздках на змагання. Знаходить взаєморозуміння у селищного голови Петра Генчевського та інструктора зі спорту Петра Баркова.
Я так гадаю: ми, дорослі, хто в чому – повинні допомогти Григорію у його становленні на життєвому шляху. Нехай наступаючий рік буде для нього новим кроком до здійснення мрії. І ще: нехай прочитають цю мою замітку і в Кілійському інтернаті. І порадіють за свого вихованця. Він цього вартий.
Іван АРНАУТ, ветеран спорту, член Ізмаїльського клубу любителів бігу «Суворовець»
Виклик до збірної – це подія
Уже навесні у збірної України з регбі-15 серйозна перевірка на міцність. Наша команда почне виступ у дивізіоні «А-1», де їй будуть протистояти найсильніші збірні Європи. Підготовка до цих ігор вже йде повним ходом, і новинами з першого зимового збору поділився одесит Євген Чайка.
– Євгене, для тебе це 6-й виклик до табору національної команди. Вже відчуваєш себе там своїм?
– Зрозуміло, тут я вже, можна сказати, обжився. Крім того, з Одеси нас семеро, то ж не нудьгуємо. Та й партнери по збірній усі гарні хлопці. Ви ж знаєте – у регбі все залишається на полі, а тут ми всі товариші. То ж у плані колективізму та бойового духу в команді усе відмінно.
– Як побудовано тренувальний процес?
– В основному звертаємо увагу на «фізику». Тренуємося тричі на день. Встаємо о 7 ранку, пробіжка, потім тренування об 11.30, о 13.00. Як правило, це манеж або робота на полі. І завершує день вечірнє тренування о 17.30 або о 18.00. Увечері ми працюємо зі штангою або з м’ячем, виконуємо різні ігрові вправи.
– Чи не було бажання залишитися вдома? Адже збори проходять у Харкові, та ще й перед самим Новим роком.
– Для мене виклик до збірної – це завжди важлива подія. І я ніколи не відмовляюся. Я дуже люблю регбі. І можливість захищати кольори національної команди – це велика честь. Крім того, тут завжди можна почерпнути щось нове. У нас попереду дуже важливі ігри навесні, і ми маємо намір підійти до них із усією відповідальністю. Ми зробимо все, щоб потішити вболівальників не лише гарною грою, але й гарним результатом.
Наш кор.
Що, де, коли
Сьогодні, в залі СКА, пройдуть чергові матчі чемпіонату Одеси з міні-футболу серед 12 команд ветеранів.
Зустрічаються пари: «Чорне море» – «Аквадом», «Соборка» – «Таврія-В», «Ришельє» – «Істок», «Дзержинець-2» – «Нептун», «Айстра» – «Дзержинець», «Отрада» – «Чага».
Попереду «Ришельє», «Соборка» і «Таврія-В», що набрали по 15 очок.
Сьогодні в легкоатлетичному манежі «Олімпієць» вдев’яте стартує турнір з легкоатлетичного багатоборства на призи наших земляків – чемпіона Олімпійських ігор у десятиборстві Миколи Авілова та його наставника, заслуженого тренера Володимира Кацмана.
У змаганнях візьмуть участь команди Києва, Харкова, Донецька, Дніпропетровська, Миколаєва та багатоборці з Одеської області. Початок о 10.00.
Сьогодні й завтра в обласній шахово-шашковій школі відбудуться шахові турніри: о 10.00 почнуться півфінальні зустрічі на першість Одеси за участю дітей до 10 та до 12 років, а о 14.30 відбудуться двобої на першість Одеси серед юніорів-шахістів.
Завтра, починаючи з 10.00, пройде турнір зі швидких шахів серед дітей, а о 12.30 – серед юнаків.
Євген ГОРЕЛЮК
Позмагаємося в го
Завтра відбудеться традиційний форовий бліц-турнір з образно-логічної гри го (вей-ци).
Це стародавня настільна логічна гра, яка сприяє поліпшенню розвиткові інтуїції, вольових якостей, стратегічного мислення.
Кожному учасникові турніру надасться змога зіграти з найсильнішими майстрами України та Одеси. Зокрема, з учасниками (у складі збірної України) чемпіонату світу в Токіо та інтелліади у Пекіні.
Турнір розпочнеться об 11.00 у приміщенні арт-кафе «Токіо-хаус» (за адресою: Садова,16).
«Екстрим» – велика спортивна родина
Село Великий Дальник давно славиться своїми спортивними традиціями. Спорт надійно увійшов у кожну родину, в якій батьки зацікавлені, а діти беруть участь у змаганнях. Понад десять років тому сільський голова Валентин Григорович Рибак ініціював створення жіночої волейбольної команди. До її складу увійшли вихованці Великодальницького навчально-виховного комплексу. Далі виникла невеличка перерва. Кілька років не вдавалось набрати стабільних гравців і серйозно вивести заняття волейболом на високий рівень. Та все ж у 2004 році було набрано групу дівчат 1991-92 років народження, які стали основою команди «Екстрим-1». Всього через два роки волейболістки досягли результатів, яких ніхто і ніколи не добивався за всю історію Біляївського району.
«Екстрим-1» стає чемпіоном Біляївського району 2007-го, 2008 років. Бере участь в Спартакіаді школярів Одеської області, де посідає третє місце. З 2009 року команда переходить в категорію дорослого волейболу і там не здає своїх позицій. 2009, 2010 роки – чемпіони Біляївського району, 2009 – четверте місце в першості Одеської області. Ставши студентами вищих учбових закладів, дівчата з «Екстриму-1» – увійшли до складу гравців їх збірних команд.
Нова, зовсім ще молода команда «Екстрим-2», дівчаток 1995 – 1997 років народження, продовжує традиції своїх старших подруг. Вони й надалі впевнено тримають переможні місця, виграють першість Біляївщини. Беруть участь в Спартакіаді школярів Одеської області, де займають друге місце. В 2010 році виграють звання абсолютного чемпіона та Суперкубок Одеської області серед дівчаток 1996-97 років народження. На чемпіонаті України серед команд обласних дитячо-юнацьких шкіл (МОН) «Екстрим-2» зайняв почесне п’яте місце.
Увесь цей час поруч з дівчатами їхній тренер Олег Миколайович Васильєв – найвідданіший шанувальник та критик. Він для них, як кажуть, «і за батька, і за матір». Йому вдалося відібрати з когорти юних спортсменок саме тих, хто вписався до команди. Він разом з ними радів перемогам, засмучувався поразкам, витирав піт і сльози, оберігав і виховував, хвалив і лаяв. Волейбольні перемоги команди – це настанова для всіх тих, хто прагне досягти у житті певних висот. Не буває легкого шляху, буває подолання перешкод на шляху до мети. І саме це робить усіх їх цілеспрямованими та щасливими.
Ніка СТРЄЛЬЦОВА,
Біляївський район
У гори – у будь-якому віці
«Внизу не встретишь, как ни тянись, за всю свою счастливую жизнь, десятой доли таких красот и чудес», – співав про принади гірських пейзажів Володимир Висоцький.
Мій співрозмовник – відомий український спортсмен, майстер спорту з альпінізму Вадим Геннадійович Леонтьєв. Учасник експедицій на найвищі вершини планети, восьмитисячники Еверест, Аннапурна, Манаслу та інші.
За освітою Вадим Леонтьєв інженер-судномеханік, тривалий час працювавя на адміністративних, профспілкових та викладацьких посадах. З 1994 року він – заступник директора альпіністського клубу «Одеса», президентом якого є голова Рахункової палати України Валентин Симоненко. За час роботи в клубі Леонтьєв виховав чимало молодих спортсменів, які потім стали професійними альпіністами.
Але в житті кожного спортсмена настає час, коли вік вимагає або розстатися зі спортом, або значно зменшити навантаження. Вадим Геннадійович обрав іншу сферу діяльності. Він став комплектувати нечисленні групи ентузіастів активного відпочинку і водити їх туристичними маршрутами в різні гірські райони: Непал, Кавказ тощо.
– Склад цих груп найрізноманітніший, – розповідає Вадим Леонтьєв, – серед них чоловіки та жінки різних професій: бізнесмени, викладачі, лікарі, студенти – словом, ті, хто зачарований гірським відпочинком. Наймолодшому учасникові подорожей було двадцять два роки. Одного разу до мене прийшов сімдесятирічний чоловік і сказав, що хоче зійти на Ельбрус. Після того, як він надав медичні довідки, ми із групою вирушили в дорогу. І в цьому ж році дебютант скорив вершину, про яку так довго мріяв. Потім була поїздка до Непалу, де він зійшов на гору висотою шість тисяч метрів.
Тобто, я стверджував і буду стверджувати, що в гори можна ходити у будь-якому віці, було б тільки бажання. Під час таких поїздок людина одержує безліч позитивних емоцій: фізичне навантаження і дихання чистим гірським повітрям сприяють природному оздоровленню організму.
Наш кор.
