Щоби в Одесі був великий футбол і маленький
Асоціація міні-футболу Одеської області (АМФОО)відзначила своє 10-річчя
Як нагадав президент АМФОО Володимир Копяк, Асоціація у нашій області була заснована 15 грудня 2000 року завдяки величезній допомозі Геннадія Лісенчука - президента Асоціації міні-футболу (футзалу) України. Його щире ставлення до одеситів проявилося і тепер: Геннадій Анатолійович приїхав до нашого міста відзначати ювілей Асоціації у день, що збігся з його днем народження.
Володимир Копяк говорив і про славні традиції міні-футболу в Україні. Команда нашої країни двічі – у 2001-му та 2003 роках ставала віце-чемпіоном Європи. З року в рік розширюється географія турніру на Одещині. Сильні команди є в Іллічівську та Кодимі, Овідіопольському і Ренійському, Біляївському і Болградському районах. Отож перспективи розвитку міні-футболу очевидні. Час змагатися за вихід до вищої ліги.
Президент Федерації футболу Одеської області Петро Найда поскаржився на серйозні помилки попереднього керівництва Одеси, яке не змогло довести право нашого міста на проведення ігор Євро-2012. Не прислухалося воно і до думки футболістів про те, що не можна залишати «Чорноморець» без свого стадіону. Як наслідок, не стало стадіону, не стало і «Чорноморця» у найсильнішій лізі України. Але з цих помилок треба зробити правильні висновки і йти далі.
Заслужений майстер спорту Валерій Поркуян добре, по-одеському, пожартував: побажав усім присутнім побачити в Одесі і великий футбол, і маленький. Це справді саме те, до чого слід прагнути. Мабуть, найбільше добрих слів у цей вечір прозвучало на адресу граючого головного тренера одеського професійного клубу ветеранів «Ришелье» Петра Чилібі. Його визнали найкращим тренером десятиліття, вручили медаль АМФОО «За заслуги ІІ ступеня», а також цінний подарунок від президента АМФУ – годинник з емблемою Асоціації, його треба надівати на всі змагання.
Лауреатами «Почесного знака АМФУ» 2010 року стали Володимир Копяк і начальник управління у справах фізичної культури і спорту облдержадміністрації Юрій Поволоцький (йому також вручили медаль АМФОО «За заслуги І ступеня»). Кращим футзалістом, нападником і бомбардиром 10-річчя визнали Михайла Захаренка, воротарем – Павла Цибенка, захисником – Євгена Побережного. Кращою футзалісткою – Світлану Базан.
Багато хороших слів було сказано на адресу меценатів, чиїми зусиллями підтримуються команди. Це Валерій Манько, В’ячеслав Лапа, Анатолій Коломийчук, Олександр Титомир.
Серед працівників ЗМІ, які протягом усього десятиріччя підтримували команди з міні-футболу і висвітлювали розвиток цього виду спорту в області, – Юрій Усатюк (кращий журналіст, нагороджений медаллю АМФОО «За заслуги ІІ ступеня»), Микола Алексєєв (кращий телеоператор) і наш колега Анатолій Вакуленко (кращий фотокореспондент). Йому вручили також медаль АМФОО «За заслуги ІІІ ступеня».
Сподіватимемося, що наступне десятиліття принесе АМФОО нові вагомі успіхи.
Світлана МАРШИНА
Збори за традицією – у Туреччині
Одеський «Чорноморець» відновив тренувальну роботу після зимової перерви. Як проходитиме підготовчий період команди в нинішньому році розповіли віце-президент клубу Сергій Керницький та головний тренер Роман Григорчук.
Роман Григорчук:
– У команди попереду три тренувальні збори. Перший – з 15-го по 29 січня, другий – з 3-го по 16 лютого, третій – з 21 лютого по 6 березня. Усі їх ми маємо намір провести в Туреччині. Це видається нам оптимальним – надійним і перевіреним варіантом підготовки. Турецьке Середземномор’я за якістю не поступається тій же Іспанії. Якщо все буде йти добре, то ми нічого не будемо змінювати. Перший збір пройде в Сіді. Там тренувальні поля кращі, вони «свіжіші», ніж інші в Анталії. Причина в тому, що в Сіді дислокується менше команд, мені вже доводилося бувати там раніше, і я знаю, що місцеві футбольні газони відрізняються на краще від «галявин» того ж Белека, наприклад.
– Чи не виникне проблем зі спаринг-партнерами?
– Із цим усе гаразд. На сьогодні ми погодили проведення контрольних ігор з російськими «Шинником» (19-го) і «Амкаром» (26-го), а також із клубом австрійської бундесліги «Капфенберг» (22-го). На 29 лютого в нас є кілька варіантів спаринг-партнерів, але я б волів зустрітися із ФК «Актобе» (Казахстан). Цю команду тренує мій добрий знайомий Володимир Муханов, у колективу досить багатий досвід участі в єврокубках, він неодноразово був чемпіоном країни.
– Під час зимової перерви напевне йшов процес добору потенційних кандидатів на місце у складі «Чорноморця»…
– Ми вели збір інформації щодо футболістів, спільно з керівництвом клубу її аналізували. З великої кількості пропозицій обрали групу гравців, які мають найбільші шанси потрапити до нашої команди. Коло звузилося до 16 чоловік, які прибудуть до розташування «Чорноморця». З них нам потрібно обрати тих, хто вирушить до Туреччини для подальшого перегляду.
Сергій Керницький:
– Серед потенційних новачків також буде конкуренція – на низку позицій запрошено по декілька виконавців. Під час зимової перерви ми не лише збирали характеристики футболістів. Вивчалися питання умов контрактів, провадилися переговори і з гравцями, і з їхніми агентами, і з керівниками клубів. Ми не можемо запросити на перегляд футболіста без погодження з його нинішнім клубом. До речі, аналогічні пропозиції надходять і до нас від команд як прем’єр-ліги, так і першого дивізіону. Слід відзначити, що не від усіх гравців, які цікавлять наш тренерський штаб, пощастило дістати згоду прибути до розташування «Чорноморця», багато які не хочуть переходити до клубу, що виступає у першій лізі. Передусім це стосується українських футболістів, які виступають у близькому та далекому зарубіжжі.
– Крім Буряка, Дороша, Трусевича та Челебадзе хтось іще полишив «Чорноморець»?
– Поки що ні. Щоб хтось пішов із команди, спочатку треба знайти йому гідну заміну.
– Яке завдання стоїть перед командою на першому закордонному зборі?
Роман Григорчук:
– Насамперед, ми хочемо якнайкраще визначити можливості молодих одеських футболістів. На це й спрямовано перший збір. Це найголовніша мета. Якщо юний одесит вже здатний виконувати наші вимоги, то немає сенсу запрошувати когось із іншого міста.
Сергій Керницький:
– З іншого боку, участь у зборах потенційних новачків має стати мотивацією для молодих виконавців «Чорноморця».
За матеріалами офіційного сайту ФК «Чорноморець»
Сила – у командній грі
Сьогоднішній гість спортивного розділу газети – новий тренер южненського баскетбольного клубу «Хімік» Зоран Мартіч. З ним, до речі, команда, здобувши кілька яскравих перемог вдома і в гостях, почала викарабкуватися з підвалин турнірної таблиці чемпіонату України в суперлізі.
Отже, про себе, про баскетбол та плани на майбутнє – в інтерв’ю для «Одеських вістей».
– Зоране, хто ваші батьки і чи мали вони вплив на те, що Ви у підсумку обрали баскетбол?
– Народися я 45 років тому в Целю – малому індустріальному місті в центрі Словенії. Моя мама, словенка, працювала дефектологом у школі, а батько (серб за національністю) був службовцем. Батьки не були пов’язані зі спортом, але настирно спонукали мене займатися ним. Дитиною я був дуже хворобливим (важка форма астми), тому мама вирішила з шести років залучити мене до плавання. З часом я став чемпіоном Словенії з плавання. Через погані умови (у Целю закрили плавальний басейн) перестав плавати. Але мама наполягала, щоб я й надалі займався спортом. Тато тоді працював у місцевому баскетбольному клубі, і я з 13 років почав грати.
– Ваш шлях гравця і тренера?
– У юному віці здобув звання чемпіона Словенії, а згодом – і колишньої Югославії. Після завершення школи вступив на спортивний факультет у Любляні. Ще студентом почав працювати тренером. Через травму перестав грати вже в 24 роки. Останні 20 років працював професійним тренером більшості кращих команд Словенії. Провів і декілька років за кордоном. В Чорногорії тренував «Будучност», в Угорщині – «Шольнок», на Кіпрі – «Апоель», попрацював у Китаї. Найбільших успіхів досягнув, тренуючи молодіжну збірну Словенії. У 1998 році команда віком до 22 років здобула друге місце, 2000 року – золото на першості Європи. А в 2001-му – 6 місце на першості світу.
– Чи знали Ви щось до підписання контракту з «Хіміком» про український баскетбол?
– Чимало мені розповіли колеги – тренери зі Словенії, які раніше тут працювали (Бечіровіч і Махоріч).
– Як Ви оцінюєте спортивну базу та інші можливості «Хіміка»?
– За 20 років тренерського стажу побував у спортивних центрах більшої частини світу (від Америки до Японії) і повинен визнати, що «Олімп» – один з найкращих, найфункціональніших і найчистіших палаців спорту, які я бачив до цього.
– Що найперше міняєте в «Хіміку», які компоненти гри і які позиції треба зміцнити? Ви казали, що Ваш пріоритет – концентрація в обороні і дисципліна, не особистості, а командна гра. А як у команді немає яскравих зірок, то легше, певне, «ліпити» команду-зірку.
– Найперше завдання – поліпшити гру в обороні. Команда пропускала по 86 очок за поєдинок, а це забагато в сучасному баскетболі. Тут – найбільший резерв. Думаю, що разом з колегами покращую даний сегмент нашої гри. Та ще не можемо бути цілком задоволені цим. Я завжди вважав, що команда важливіша від особистостей, і що навіть найкращі гравці повинні підпорядкуватися колективу. В своїх командах тренував великих гравців (Смодіш, Нахбар, Лаковіч, Бечіровіч, Нестеровіч) але й від них я завжди вимагав підпорядковувати свої дії інтересам командної гри.
Вважаю, що «Хімік» солідно фізично вишколений. Але передноворічні переїзди нас «вбили». Ми однозначно не мали достатньо часу для тренувань, оскільки грали на два фронти («Єврочелендж» і суперліга) без винятків, при дуже щільному розкладі. Це далося взнаки в усіх іграх, доля яких, як правило, вирішувалася в останні хвилини, а то й секунди поєдинку. Дуже боляче було програти в суперлізі кілька разів підряд. Але це – тож досвід.
– Як би Ви охарактеризували українську суперлігу, її рівень, потенційні можливості. Чи могли б порівняти її з добре відомими Вам лігами у Словенії, Хорватії, Сербії, Чорногорії, Македонії. Чи є такі сильні клуби, якими в колишній Югославії були загребська «Цибона» і белградська «Црвена звезда»? Прийнято вважати, що в Європі є дві баскетбольні держави – Литва і Сербія. Чи це так?
– Українська суперліга і український баскетбол прогресували в останні роки. Особливо, коли з’єдналися дві ліги. Багато вкладається в баскетбол, і Україна має набагато більший потенціал, ніж ви думаєте. Може, шкода, що не вкладається більше в спортивні об’єкти, як це зробили в «Хіміку». В одному відношенні суперліга ну аж ніяк не схожа з жодною лігою в Європі – це в переїздах. Хоч я добре знав, що Україна велика, та все ж здивували мене тривалі переїзди. Що стосується порівняння ліг Словенії, Хорватії, Сербії та інших держав колишньої Югославії з Україною: у всіх них була проблема малої кількості кваліфікованих клубів, через що вони 10 років тому заснували спільну «Адріатичну лігу», яка за низкою критеріїв друга в Європі. «Партизан», «Цибона» і «Олімпія» грають в Євролізі. «Будучност», «Цедевіта», «Хемофарм» – в Єврокубку. Ще три команди грають в «Єврочеленджі» (всі пройшли в наступне коло). Цього року найкращі команди колишньої Югославії потрапили в фінансову кризу («Партизан», «Босна», «Задар», «Олімпія», і, схоже, «Црвена звезда» та «Цибона»). Всі вони, свого часу, були чемпіонами Югославії. На жаль, сьогодні їх доля, як і всієї «Адріатичної ліги», під великою загрозою.
Справді, Литва та Сербія дали найбільше видатних гравців за останні 20 років. Але я б не згодився, що це єдині провідні європейські баскетбольні сили. Ще є Іспанія і Греція. Цікаво, що в наступному чемпіонаті Європи братимуть участь аж 6 збірних держав колишньої Югославії: Сербія, Словенія, Хорватія, Чорногорія, Македонія та Боснія. Причому три з них мають реальні шанси увійти до півфіналів.
– В Южному, завдяки багаторічним старанням керівництва ОПЗ, створені всі умови для плідних тренувань дитячих, юнацьких команд. Часом кажуть, що Южний – мекка українського баскетболу.
– Южний має для підготовки баскетболістів найкращі умови в Україні. Тому було б шкода, як би це не було використано для кваліфікованої роботи з молодими гравцями. Сподіваюсь, що такі прекрасні умови для розвитку баскетболу будуть тут і надалі.
Ігор ЧОРНОПИСЬКИЙ
