АКАКІЙ ЦЕРЕТЕЛІ
1840 – 1915
Дорога з того світу
Знайомий інженер жартома сказав Церетелі, який видужував після хвороби:
– Ви надто швидко повернулися з того звіту.
– Слава богу, що дорогу з того світу прокладали не інженери, інакше б я й досі їхав.
Чому поети не заробляють
Акакію якось дорікали:
– Своїм пером і словом ти собі нічого не заробив – лізеш кудись за хмари, а от адвокати набивають собі кишені.
– Справа в тому, – відповів поет, – що моє перо з гусячого крила, а їхнє – із собачого ікла.
Поет і злодій
Якось до Церетелі нишком підійшов злодій і поліз до його кишені, де, крім рукописів, нічого не було. Це побачив поліцейський і схопив злодія за руку. Поетові стало жаль наляканого хлопця, і він, сміючись, промовив:
– Знову ти за своє! Скільки разів я тобі казав – прочитаєш, коли надрукують, а тобі тільки рукопис подавай!
Поліцейський вирішив, що спійманий – близький приятель поета, і перепросив його за помилку.
Через кілька років Акакій одержав такого листа:
«Я давно читаю всі Ваші друковані твори. З того часу, як я вперше побачив Вас і Ви мене врятували, я відмовився від своєї паскудної професії і вивчив палітурну справу. Тепер я до ваших послуг – приносьте твори, зроблю палітурки за півціни».
Поквиталися
Церетелі одержав запрошення на обід. Пихатий і самовдоволений тамада передав йому ріг вина. Поет пригубив ріг і повернув його тамаді.
– Вибачте пити я не можу.
На подив усіх присутніх, тамада підійшов до Акакія і вилив йому за комір усе вино з рога.
– Маєш те, що не випив. Не вмієш пити – не сідай за наш стіл. Через тебе ми не можемо порушувати звичай.
Поет не хотів заводити сварку й, посміхнувшись, спокійно відповів тамаді:
– Я не знав цього звичаю, тепер нічого не поробиш, треба коритися.
Минуло кілька місяців, на цей раз гості зібралися в Церетелі. Серед присутніх був і той самий тамада – великий прихильник «традицій». Поет підсів до столу і написав кілька рядків, потім передав своє перо кривдникові і запропонував йому закінчити початий вірш.
– Але ж я не вмію писати віршів, – здивувався гість.
– Як це не вмієш? Так чого ж ти сів за мій робочий стіл? Тепер, за звичаєм, одержуй! – І він вилив йому за комір чорнило.
