Якщо стати на одному з пагорбів, на яких розкинулось село Чернече, то очам відкриються чудові краєвиди: причепурені обійстя, гарно побілені будиночки, немов під шнурочок зорані городи, смарагдовий килим озимини. І тільки занедбані ферми бовваніють мовчазним докором безгосподарності і аж ніяк не вписуються в гармонію села.

Сільська рада

не має канікул

Трохи вище, на одному з пагорбів, розмістилась сільська рада, де пульсує серце села, генеруються ідеї, координується життя, закладаються підвалини майбутнього. За відсутності сільського голови Андрія Володимировича Гончарука зустріла нас секретар сільської ради Олена Іванівна Доскоч. Вона і стала нашим гідом по селу. Чернече розташоване від райцентру за кілька десятків кілометрів, і кількість питань, що їх треба вирішити, не зменшується, а навпаки зростає. Потребують ремонту дороги, Будинок культури, будинок сільської ради.

В день нашого візиту у селі тривала весняна толока: сільчани впорядковували територію, білили дерева, прибирали власні обійстя.

Тут налагоджується електро­освітлення вулиць, прокладено кілька кілометрів доріг, планується ремонт вулиць та добудова дитячого садка. Коротко кажучи, після тривалого періоду економічної кризи село оживає.

Хто, якщо не я?

Депутат Балтської районної ради, керівник господарства «Вікторія» Сергій Кирилович Білоус, як тут кажуть, більше уваги приділяє сільським клопотам, ніж власному бізнесу. З цього приводу йому не раз дорікали колеги, мовляв, «піариться». А для чого йому той «піар», якщо його у селі знають всі. Він тут народився, закінчив школу, привіз сюди дружину Світлану Олександрівну, заснував свій бізнес. Тож рід Сергія Кириловича має міцне коріння на землі пращурів.

– Хіба я не можу допомогти своєму селу? Адже ніхто не приїде сюди наводити лад. А хто ще подбає про Чернече, якщо не я? – здивовано запитує Сергій і додає: – Мені і сам Бог велів.

Ось так все ясно і просто. І ніякі перепони його не зупиняють у шляхетному прагненні робити добро людям.

За його участі виготовлено договір-проект на добудову позашкільного дитячого закладу, яка розпочнеться у нинішньому році. Підтримають ра­йонний та обласний бюджети. А щоб сільські діти мали змогу гармонійно розвиватись, за європейськими стандартами за власний кошт обладнав спортивний зал у сільській школі з дівочими і хлопчачими роздягальнями, душовими кімнатами, кабінетом для тренера.

Цієї весни надасть допомогу в ремонті будівлі сільської ради та Будинку культури, а також у облаштуванні території навколо них – все це вже давно потребує оновлення. Сільрада, за його словами, має бути взірцем затишку і порядку. А культурний заклад має відповідати своєму призначенню і стати оазою краси і духовності. Але у сільському бюджеті на ремонт коштів немає, тому вирішив допомогти. Тим більше, що у цьому ж будинку розташований і його офіс.

В очолюваному ним сільгосп­підприємстві «Вікторія» працює 24 постійних трудівників і п’ятеро сезонних, у яких місячна зарплата в середньому понад тисячу гривень.

Тут займаються не тільки ріль­ництвом. Є тут і велика рогата худоба, і свині. Починали з чотирьох свиноматок, а тепер вже набирають вагу близько 200 голів молодняка найкращої вітчизняної породи.

У межах регіональної програми «Тваринництво Одещини 2011– 2015» у нинішньому році почали закуповувати корів. Їх сьогодні є 100, а нетелів – поки що вісім.

«Вікторія» має у своєму розпо­рядженні 1000 гектарів орної землі, на якій вирощуються пшениця, кукурудза, ячмінь, соняшник, горох. Минулого року урожайність зернових склала 40 центнерів на круг. На час зустрічі у господарстві закладалась основа майбутнього врожаю. Отже, будемо з хлібом?

Альма-матер

Як парость виноградної лози, плекає сільська альма-матер нові покоління. Слава Богу, у Чернечому ще лунає дитячий сміх. Отже, село живе, молодіє.

– Наша школа на 300 навчальних місць. Сьогодні тут навчаються 126 учнів: 80 школярів і 46 дошкільнят, – розповідав про Чернеченську загальноосвітню школу її директор Віктор Олександрович Кучер – надзвичайно інтелігентний чоловік.

Тут охайні коридори і світлі класи, де панують цифри, граматика, глобуси і карти, фотогалерея кращих учнів школи, видатних земляків та тих, хто захищав село від фашистської навали.

Не пропустив директор нагоди похвалитись справді прекрасним спортивним залом, про який подбав Сергій Білоус. Розповів про плани на завтрашній день, про гаряче харчування, яке в школі організоване для перших-четвертих класів безкоштовно, а для п’ятих-одинадцятих – 5 гривень коштує комплексний обід.

З гордістю розповів, що у школі викладає двадцять вчителів з вищою освітою, і їх середній вік 33 роки. А сам він, тобто Віктор Олександрович, математик за фахом і ось уже тридцять п’ять літ день у день передає власні знання дітям. Свого часу після закінчення фізико-математичного факультету тоді ще Одеського педагогічного інституту імені Ушинського повернувся до рідних пенатів. А у 1994 році його призначили директором школи, в якій колись навчався.

Школа підтримує обдарованих дітей, учні беруть участь у різноманітних конкурсах. Під його керівництвом учителі у постійному пошуку нових цікавих, ефективних форм і методів роботи. Тому в майбутнє своєї школи мешканці села дивляться з оптимізмом.

Овіяне легендами

У Чернечему розповідають легенду про цілющу воду кринички на краю села. «Колись давно пан, на землях якого була криничка, звелів засипати її джерела. А невдовзі його дочка й син стали каліками. Куди тільки не возив він їх, а здоров’я дітям ніхто повернути не міг. Якось до нього зайшла циганка, яка сказала, що його нещастя минуть тоді, як він розчистить джерела кринички і омиє дітей її цілющою водою. Він так і зробив. Його діти одужали».

З тих пір щороку на Івана Купала криничку освячують, біля неї збираються ярмарки, сюди їдуть зцілюватись хворі люди. А нинішню весну криничка зустріла з новим цямринням та гарним дахом. Про це теж подбали Білоуси.

Ось так, з сивої давнини і пере­дається з покоління в покоління разом з легендою благоговійне ставлення до джерел, які чернеченці облаштовують з великою любов’ю. Тут однаково добре дбають і про криниці, і про став, що виблискує плесом у центрі села, і про плавні, які сховалися поза городами. Тому-то і не замулюються чернеченські джерела, і не бідніє село на людську щирість.