Ще в 1991 році був ухвалений Закон України «Про свободу совісті та релігійних організацій», згідно з яким усі конфесії та релігійні громади здобули право повернути у свою власність культові споруди. На жаль, з різних причин не всім це вдалося зробити. Тому, імовірно, у Верховній Раді зареєстрований ще один законопроект – «Про повернення культового майна релігійним організаціям», який найближчим часом має бути винесений на розгляд парламенту.

– Переконаний, що розв’язання цих проблем сприятиме відновленню історичної справедливості стосовно віруючих, – підкреслив Глава держави, виступаючи на нещодавній зустрічі з керівниками церков і релігійних організацій України.

Сподіваюся, що в нашій країні не знайдеться жодної розсудливої людини, будь вона віруюча чи атеїст, яка була б проти цих ініціатив. І справа не тільки в історичній справедливості, хоча вона й має першорядне значення.

На мій погляд, тут чималу роль відіграє тяжке становище культових споруд, більшість із яких за десятки років нещадної експлуатації, незважаючи на статус пам'яток архітектури, доведені до аварійного стану. І я більш ніж упевнений, що така їхня якість негативно впливає на духовне, моральне та психологічне середовище не тільки міста, селища або села, де вони розташовані, але й країни загалом.

У зв'язку із цим не можна не згадати Спасо­Преображенський кафедральний собор, по­варварськи підірваний у 1936 році та відновлений уже в наш час. Відродження цієї християнської святині «з попелу» стало не тільки актом покаяння перед нашими предками, але й ще одним доказом того, що справедливість у цьому світі існує, нехай і не завжди її прояв збігається з роками нашого життя на землі, як говорив Сенека.

Свого часу мені довелося жити поруч зі знаменитою та багатостраждальною одеською кірхою. Щодня, ідучи на роботу і повертаючись із роботи, я з болем дивився на її руїни. Але найнеприємнішим було те, що цей потворний пейзаж від малих років вбирала в око моя дочка та її однолітки. Тоді й «трапилася» невелика поемка «Напис», у якій є такі рядки:

Что есть горше, чем церкви остов

В центре города на виду,

Как беспамятства черный остров,

Может, видимый лишь в бреду?

І простояла ця церква в руїнах аж до початку ХХI століття, доки не почалося її відновлення коштом віруючих Німеччини, які зібрали на цю шляхетну справу 7 мільйонів євро. І тепер чудово відреставрована будівля тішить око і збагачує, підносячи, душі одеситів.

В обласному центрі подібних пам'яток архітектури чимало. Серед них і сумно відома реформістська Бродська синагога, розташована на розі вулиць Пушкінської та Жуковського.

– Бродська синагога унікальна і архітектурою, і історією, – говорить один із керівників одеської громади прогресивного іудаїзму «Emanu­El», громадський діяч, літератор Віктор Зоніс. – Побудована на особисті кошти євреїв з міста Броди в шістдесяті роки дев'ятнадцятого століття, вона до Жовтневого перевороту була найбільшою та найвідомішою хоральною синагогою в Російській імперії. У роки окупації Одеси румунська влада влаштувала тут архів, попередньо викравши чудовий орган. Фашистів, дякувати Богу, вигнали, а архів залишився. І я вважаю, це аморально, особливо для Одеси, яка, зокрема завдяки єврейській культурній спадщині, здобула світову популярність і славу.

Як відомо, ще в 1988 році ця культова споруда була визнана аварійною, але це нічого не змінило в її долі. За твердженням фахівців, з кожним роком ситуація погіршується, будівля поступово йде під землю. Спроби адміністрації архіву виправити становище дають лише незначні результати. Бо державних коштів, виділюваних із цією метою, недостатньо.

– Справді, будівля Бродської синагоги перебуває в жалюгідному стані, вона, у буквальному значенні слова, валиться, – далі говорить Віктор Зоніс. – І мене, як члена єврейської прогресивної громади, як одесита, як людину, якій не байдужа доля світової спадщини, це не може не турбувати. Я чудово розумію, що й архів зберегти потрібно. У ньому, до речі, зберігаються безцінні матеріали, зокрема і про Бродську синагогу. Однак, погодьтеся, що про його долю повинна подбати влада.

Що ж стосується грошей на відновлення синагоги, то за цим справа не забариться. Хочу підкреслити, що наша громада належить до потужного всесвітнього руху Прогресивного іудаїзму, який охоплює понад дві тисячі єврейських організацій, більша частина яких перебуває в США. Тому я впевнений, прихожани братніх громад, побратими, численні благодійні фонди цього руху не залишаться байдужими до святої справи, як не залишаться байдужими до неї й нащадки прихожан Бродської синагоги.

Однак, на думку мого співрозмовника, перш ніж збирати кошти, спо­чатку слід оформити факт передання цієї будівлі документально. І повернення Бродської синагоги релігійній громаді стане, без перебільшення, подією світового рівня. При цьому і Одеса, і весь регіон матимуть величезну користь – як у плані підвищення свого міжнародного іміджу, так і в частині залучення туристів.