Чоловічий акапельний вокальний секстет «DukeТime» успішно завершив концертом у БілгородіДністровському травневий гастрольний тур містами України.
Нагадаємо, що «DukeТime» – це шість вокалістів, що співають «a capella». Це оригінальний і єдиний у своєму роді ансамбль, що балансує на межі різних жанрів і культур. Гастрольний тур містами України ще раз підтвердив його щире прагнення бути ближчими до слухача. Бачити, чути і співати разом з ним. У Ялті, Черкасах, Полтаві, Вінниці, Хмельницькому та БілгородіДністровському одеські вокалісти продемонстрували, наскільки віртуозним інструментом може бути людський голос. Музиканти як завжди неповторно поновому виконали свої композиції, що вже встигли стати хітами. Віртуозне володіння голосом, непідробна щирість виконання пісень (зокрема і власних), постійний діалог з глядачем зробили свою справу. У всіх містах туру виступи групи викликали бурю оплесків. Сьогодні наш кореспондент зустрівся з одним з вокалістів колективу Ігорем Царуком.
– Ігоре, слухаючи «DukeТime», кожного разу дивуюся можливостям людського голосу. Наш мовний апарат справді може зобразити все?
– Ми ще не знаємо, що він може насправді, у ньому, як і у всьому людському тілі, стільки секретів! Людина, яка максимально може використовувати свій вокальний апарат, як ритмічно, так і інтонаційно, – це Боббі МакФеррін (одна з його відомих тем – «Don’t worry be happy»). Ми були на його сольному концерті у Києві – це колосально! На сцені він і мікрофон, він один звучить як цілий оркестр. Вражаюче! Його запитують: «Як ви це робите? Можливо, у вас спеціальний мікрофон з кнопочками, і ви натискаєте, де треба до – до, де треба ре – ре?» Він жартує: «Звичайно!»… Унікальна людина. І ми вчимося – десь у нього, десь в інших метрів вокальних. Пробуємо, іноді такі речі виходять – клас!
– Згадайте, як починали свою роботу у колективі?
– Це довга історія (посміхається). До часу зустрічі шістьох професійних вокалістів кожен мав за плечима досвід сольної, ансамблевої та інструментальної практики. Наприклад, я, Вова Кошельник і Гарик Горяну раніше працювали у народному колективі «Веселка» і об’їздили з ним всю Європу. Одного разу ми виступали на святкуванні ювілею відомого львівського хору «Дударик». Це чоловіча капела, учасникам якої від 6 до 30 років. Уявіть собі: загальний склад 120 чоловік! Після концерту солісти капели, хлопці нашого віку, запросили нас відпочити і поспілкуватися за чашечкою кави у затишній львівській кав’ярні. І раптом, під час цього спілкування, вони заспівали народні пісні з естрадними елементами. Це було незвичайно, але головне чесно, щиро, і нам це дуже сподобалося! Під враженням ми привезли їхні диски додому, довго слухали, міркували і вирішили спробувати виконати щось у цій же манері. Спочатку співали на три голоси, потім почали співати ушістьох. Потім два учасники змінилися. Ми різні, але єдині у бажанні створювати щось нове. Адже всі ми – ланки одного ланцюга. Гадаю, багато хто мріяв би працювати у такому колективі. Нам цікаво разом не тільки під час роботи. На відпочинку ми можемо собі дозволити бути вільнішими і розкріпаченішими. Відволіктися від наших повсякденних турбот і стати людьми, які просто люблять спорт, розмовляють про сім’ї, якісь не пов’язані з роботою моменти, і це об’єднує.
– Хто вони – решта учасників групи?
– Іван Адамов (ліричний баритон), Григорій Терехов (ліричний баритон), Гарик Горяну (бас), Микола Карабаджак (тенор) і Володимир Кошельник (тенорпримо).
– А чому «DukeТime»? Історія, ідея назви.
– Тут присутнє символічне поєднання двох відомих на увесь світ особистостей, двох дюків, до яких ми не байдужі. Йдеться про французького та російського державного діяча, одного із засновників нашого міста, Армана дю Плюсі, герцога де Ришелье або просто дюка де Ришелье (де «дюк» – переклад титула «герцог»), а також відомого джазового музиканта Дюка Еленгтона. Слово «Time» для нас символізує зв’язок часів і поколінь.
– Чому обрали таку манеру виконання, як «а капела»?
– Термін «a capella» означає спів без супроводу музичних інструментів. Це те, що нам подобається. Це найвищий пілотаж! Тут доречно згадати одне з висловлювань Елли Фітцджеральд: «Мій голос – усього лише інструмент оркестру». Звичайно, цей жанр зараз в Україні не затребуваний. Але я вірю у наш колектив. Ми працюватимемо і прагнутимемо до того, щоб його оцінили, і наші пісні звучали і по радіо і у телепрограмах.
– Як на вас реагує непідготовлений глядач?
– Крім міст України, нам пощастило виступати на сценах Москви, СанктПетербурга, Мінська, Мурманська, Таллінна, Алмати, Стамбула та інших міст. Нас приймали, без удаваної скромності, просто захоплено – публіка нас не відпускала зі сцени. Були випадки, коли усі вставали, і ми бачили, що третина зали у нас тинейджери – 15 – 18 років. Вони приходять послухати, що може відбуватися дві години «а капела». У підсумку це всіх зачаровує.
– У вас чоловічий колектив. А не було бажання взяти жіночий голос у команду?
– Ми працюємо без жінок, але для жінок…
– Де ви вже «засвітилися» завдяки вашій нелегкій праці?
– Важливими подіями нашого творчого шляху у різний час стали: проект «Хвилина слави» на телеканалі ГРТ (Росія), концертний тур письменникасатирика Михайла Задорнова, участь у телевізійних ефірах українських розважальних шоу «Вечірній квартал», «Пороблено в Україні», «Що? Де? Коли?», політичного токшоу «Шустер live» та багатьох інших. Але де б ми не виступали, завжди намагаємося запроваджувати інтерактивне спілкування з аудиторією.
– А що попереду? Нові вершини підкоряти плануєте? Євробачення, наприклад?
– Не знаю, побачимо. Знаю, що йти вперед будемо! Ми собі мету поставили і від неї не відмовимося – восени продовжимо тур по Україні, відвідаємо нові для колективу міста. Плануємо виступити у країнах Співдружності, державах Східної та Західної Європи. Програми, слава Богу, вистачає, пишемо нове, постійно репетируємо. У нас дуже суворі вимоги до себе, до своєї творчості. І далі вони будуть ще суворіші. Це нормально, адже що вище ти піднімаєшся, то більша міра відповідальності…
