На виставці робіт народних умільців та декоративно­вжиткового мистецтва, що експонувалась в райцентрі з нагоди святкування Дня незалежності України, вишивки жительки села Концеба Тамари Тітієвської були найчисельнішими. Тут подовгу затримувались глядачі, зацікавившись її роботами. Привертали увагу і орнаменти, і квіткові композиції. Виставлені рушники, наволочки, картини – це далеко не весь арсенал майстрині. Вона шиє ще скатертини, доріжки, портьєри. Тамара Степанівна поділилась, що нині вишиває килим. Такого великого полотна вона ще не шила. Та їй вистачить вміння і терпіння, аби виконати свою задумку.

Бажання вишивати у Тамари Тітієвської з’явилося ще у восьмирічному віці. Бачила, як це гарно виходить у старшої за неї двоюрідної сестри Марії Рибак, та й собі вирішила спробувати. Одразу почала вишивати сорочку. Отож з дитячих літ голку та нитку вже не полишала. Знаходила час для свого захоплення і коли навчалась у Вознесенському сільськогосподарському технікумі. Опісля, як працювала агрономом із захисту рослин у колгоспах сіл Йосипівка, Осички та Концеба, також не забувала улюбленої справи. Нині рукодільниця може відзначати своєрідний 55­річний творчий ювілей, бо саме стільки літ підряд Тамара Степанівна вишиває.

– Можу не їсти, не спати, а шити – хочу. Навіть у напружений день, коли роботи по господарству багато і дуже втомлююсь, все одно ввечері голку з ниткою до рук візьму та один­два стіжки зроблю, – зізнається у своїй пристрасті співрозмовниця.

Оглядаю роботи майстрині. Тут на білому полотні пломеніють маки, воркують голуби на весільних рушниках, притягують погляд українські орнаменти і просто не можна відірватися від майстерно вишитих ікон. Щиро дивуюсь, як вдало підібрана гама кольорів у картинах «Мадонна» та «Свята Трійця».

– А скільки затратили часу на вишивку зображення Матері Божої?

– Півроку шила. Вишила кілька ікон. Подарувала їх двом синам. У журналі «Вишиванка» побачила ескіз оберегу, де зазначаються ім’я людини, відомості про час і дату народження та знак зодіаку. Такі «паспорти» видала синам та двом онукам. Шию ще двом онукам, – ділиться своїми задумками Тамара Степанівна.

До речі, із редактором спеціалізованого видання Оксаною Коломієць моя співрозмовниця знайома особисто. Тамара Степанівна поділилась своїм доробком із журналом, вислала фото своїх робіт. Тут ними зацікавились. А незабаром у село Концеба завітала Оксана Коломієць, щоби познайомитись з місцевою майстринею і розповісти про неї на всю Україну. Ця історія мала своє продовження. Класичним стилем вишивки хрестиком нашої землячки зацікавилась жителька села Малополовецьке Фастівського ра­йону Київської області Валентина Медвідь. Улюблене захоплення жінок так з’єднало, що вони потоваришували і через два роки зустрілися. Побувала Тамара Степанівна на Київщині, побачила, як вишивають у центральній частині країни. Припали їй до душі різнокольорові килими, вигаптовані нитками. З тих пір у неї з’явилося бажання також вишити велике полотно. Отож прийшов час здійснити задумку.

Роботи Тамари Степанівни неодноразово виставлялись у селі та райцентрі, побували вони і в Одесі. Зрештою, майстриня не відмовляється брати участь у культосвітніх заходах, де б вони не проводились. В її роботах є надбання й попередніх поколінь сільських вишивальниць. Тож нехай і надалі славиться село Концеба своїми рукодільницями.