Коли співає Раїса Хоменко, її чудовий голос проймає слухача до самого серця. Романси, українські та російські народні пісні, сучасні естрадні – все підкоряється їй. Раїсу Євстафіївну заслужено називають «Золотим голосом Савранщини». Вона підтримує місцевих авторів, у її репертуарі твори аматорів Ліни Барсакової, Ганни Слюсар, Альбіни Розсолової, Нелі Смазчук.
Про те, що буде співати, й не мріяла. Натомість хотіла бути льотчиком. У дитинстві часто здіймала голівоньку до неба і спостерігала, як над її селом Байрамча (так донині називає МиколаївкуНоворосійську, що в Саратському районі) пролітали літаки. Згодом мрію змінила на користь професії лікаря. А від матері у спадок отримала чудовий голос, який всетаки став основою в її житті.
– Не передати словами, який чудовий голос був у мами. Вона мала високе сопрано. А її брат, мій дядько – високий тенор, – пригадує Раїса Євстафіївна. – У шкільні роки зі сцени не сходила, співала в хорі, і дуетом, і соло. Навчилася грати на гітарі та мандоліні у Володимира Кричуна, який у себе вдома вів самодіяльний гурток. Цей талановитий чоловік вбачав у мені здібності, опікав мене, радив обов’язково займатися музикою, – ділиться спогадами співрозмовниця. – А я у відповідь казала, що мені працювати треба. Не цуралася тяжкої праці. Отож після школи рік трудилася у колгоспі.
Коли Раїса навчалася на музичному відділенні БілгородДністровського педучилища, в Одеському та Миколаївському педінститутах, викладачі музики, слухаючи, як вона бере «ре» третьої октави, одностайно радили вступати до консерваторії. Незабутнім залишилося, як в училищі співала партію Одарки із «Запорожця за Дунаєм». Вперше в Одеському оперному театрі Раїса побувала дівчинкоюшестикласницею. За відмінне навчання їх із села до міста повезли на вантажівці. Відвідини вдруге цього театру також запам’яталися на все життя; вже дорослою на цій великій сцені вона співала як конкурсантка.
– Мої вчителі завжди в моїй душі, – говорить Раїса Євстафіївна. – А в серці звучить мелодія.
Так нині можуть сказати про свою викладачку музики Раїсу Хоменко численні її учні. І ті, що виховувалися у Михайлівській школіінтернаті, де вона провела шість років, і вихованці Савранської дитячої музичної школи. Майже тридцять літ віддала вона школі, працюючи викладачкою за класом баяна та хормейстеркою. Плідними для навчального закладу стали роки, коли Раїса Євстафіївна була тут директоркою. За тринадцять років їй вдалося багато зробити. Найперше – переселитися із пристосованого приміщення до зручного та розширити школу, запровадити нові класи – хореографії, живопису, відкрити філії школи в селах Осички, Дубинове, Полянецьке, Байбузівка.
– Серед моїх учнів – талановиті педагоги Сергій Кравець, Альона Паламарчук, Руслана Поліщук. Пам’ятаю і Світлану Мезіну, і Світлану Кохно. Радію успіхам Олени Мезіної, яка закінчила консерваторію, – з гордістю говорить про вихованців педагог.
Вони ж досі підтримують зв’язки зі своєю старшою наставницею. Діляться успіхами, питають поради. Зі вдячністю згадують роки навчання у музичній школі. Називають Раїсу Євстафіївну своєю другою матір’ю.
Нині Р. Хоменко веде хор районного ветеранського клубу «Затишок». Свій колектив назвали «Мелодії життя». Третій рік носять звання народного. Беруть участь у всіх районних заходах, виїздять з виступами в села району, побували на фестивалях в Одесі, в Українському домі в Києві на «Великих сходинах» програми національного телебачення «Надвечір’я». І там не один раз звучав голос Раїси Хоменко. Хор має великий репертуар. Щоразу до свят готують нові пісні. Щотижня двічі провадять репетиції.
– Дуже люблю фортепіано, – показує на інструмент Раїса Євстафіївна і розповідає, як він з’явився у клубівській кімнаті. – Нащедрували на Новорічні та Різдвяні свята, додали ще спонсорської допомоги і замовили знайомим, які з Києва нам фортепіано привезли.
У клубі є одна поважних літ жінка, що мріє навчитися грати на фортепіано. Раїса Євстафіївна пообіцяла їй, що це бажання можна втілити в життя. Схоже, що так воно й буде.
