З віцепрезидентом Республіки Болгарія Ангелом Марином ми зустрілися в Києві на відкритті пам’ятника болгарському національному героєві Петкові Воєводі (наша газета сповіщала про цю подію). Пан Марин люб’язно погодився дати ексклюзивне інтерв’ю для «Одеських вістей».
– Пане Марин, чи може Болгарія фінансувати створення болгарської школи в Одесі?
– Це запитання стосується ангажементів болгарської держави до наших співвітчизників, які перебувають поза країною. Особисто я прихильник того, щоб Болгарія якнайбільше опікувалася болгарами за кордоном. Я багато говорив про тих із них, які живуть в Україні, не тільки тому, що їх тут велика кількість (а це має велике значення), але й тому, що вони багато пережили в різні історичні періоди. Вони заслуговують на пильну увагу з нашого боку. Це як своєрідна компенсація. У результаті численних зустрічей з українськими болгарами я зрозумів, що вони бережуть свою болгарську самосвідомість, мову, культуру. І Болгарія повинна допомогти їм. Погано, що ми переживаємо складний період, коли бракує фінансових ресурсів. Особисто я був би згоден, щоб ми жили трохи бідніше, але виділяли кошти на культуру, освіту та охорону здоров’я для наших співвітчизників. Ви знаєте, в Одесі з ініціативи болгарської сторони був відкритий медичний центр за участю наших медиків.
Створення болгарської школи в Одесі – прекрасна ідея, бо Болградської гімназії недостатньо для такої великої кількості болгар, які бажають вивчати історію, мову, культуру та побут свого народу. Потрібно інтенсивно працювати в цьому напрямі.
– У довоєнний час у Південній Пальмірі існували болгарські театральні трупи. Сьогодні їх немає.
– Дуже прикро про це чути. Хочу сказати, що у нас у країні є велика трупа – ансамбль «Българи». Артисти дуже хочуть відвідати Україну й дати концерти у ваших містах. Це було б щастям для колективу із сильною патріотичною спрямованістю, який виконує болгарські народні пісні та представляє різні історичні постановки. Якщо вони одержать запрошення з України – вмить відгукнуться. Я вважаю, що Болгарія в боргу перед Україною й перед українськими болгарами, тому сприймаю ваше питання як докір, що такі колективи не відвідують Україну так часто, як хотілося б.
– Що ж для цього потрібно?
– Ініціатива. Годі чекати від держави організації тієї чи іншої поїздки. Треба самим ініціювати такі заходи. Певен, вони будуть мати успіх, як і все, за що беруться болгари.
– Пане Марин, коли чекати Вас в Одесі?
– В Україні я бував близько десятьох разів. Одесу відвідував частіше, ніж інші міста. Мені дуже подобається ваше місто. З великим задоволенням приїду до вас іще.
На цій посаді я працюватиму до 22 січня. Відкрию таємницю, мені часто спадає на думку по закінченні мандата переїхати до України, зокрема до Одеси, і пожити поруч зі співвітчизниками.
– Тоді ласкаво просимо.
– Дякую. Вельми охоче.
