Гадаєте, в бібліотеці можна тільки читати періодику, дискутувати щодо якогось літературного твору або читати вірші на задану тему? Виявляється, можна й співати. Та ще як! Особливо якщо відвідувачі – учасники вокальних колективів і просто читачі, що люблять народну пісню і зібралися саме для того, щоби насолодитися мелодійністю, задушевністю української народної пісні.
Саме це поставили на меті організатори зустрічі – працівники районної бібліотеки для дорослих на чолі зі Світланою Арсентіївною Стукаленко, обравши тему засідання клубу «Берегиня»: «Пісня – душа народу». Запросили людей, які знають, цінують і люблять народну пісню – учасниць вокального колективу «Сонячна долина» з села Байбузівка та його керівника Ігоря Іська, солісток ансамблю «Мелодії життя» Аллу Петрушину, Галину Александрову, Раїсу Хоменко та їхнього музичного керівника Івана Чернегу, завідувачку Кам’янського будинку культури Валентину Сорочинську, бібліотекаря ІІ категорії Кам’янської сільської бібліотекифілії Людмилу Химич і постійних активних читачів – членів клубу «Берегиня» Надію Клімкіну, Людмилу Гребенюк та інших.
Після короткого вступного слова ведучі запропонували: оскільки ми зібрались, аби порадіти народній пісні, – то починаймо. І полинули одна за одною чудові ліричні, жартівливі, з глибоким змістом мелодії та слова, котрі, напевне ж, ми знаємо ще з дитинства, адже їх нам наспівували бабусі й неньки.
Приємно було слухати чудовий спів байбузівських аматорок, вразили своїм акапельним виступом кам’янські культпрацівниці, немало нових творів прозвучало у виконанні ансамблю «Мелодії життя», та й інші присутні теж не мовчали.
Особисто мене вразив Ігор Ісько. Обіймаючи солідну посаду Байбузівського сільського голови він не став просто чиновником, а живе інтересами сільчан, не шкодує вільного часу, аби підготувати з ансамблем цікаву програму, донести до людей пісні, які, видно з усього, сам любить і іншим хоче передати.
Не перелічити всіх пісень, виконаних учасниками зустрічі. Це свідчить, що народну пісню не забувають, попри засилля різних популярних (і не дуже) естрадних колективів. Вона житиме, допоки живе народ, адже пісня – душа народу.
Побутує легенда, що в давню давнину в Україні не було солов’їв. Вони співали в далекій Індії в садах її правителя. Одного разу він звелів: летіть по світу і збирайте мелодії, які співають люди в інших країнах. Прилетіли солов’ї й до нас. Посідали на гілках, чекають, коли люди, що повернулися з поля додому, заспівають. Але, зморені тяжкою працею, ті заспівали якихось сумних мелодій. І тоді затьохкали солов’ї… Що тут сталося! Люди почали й собі так гарно співати, що буквально зачарували птахів. Відтоді оселилися солов’ї в наших садах і гаях, виводять пташенят, радіють гарним народним пісням і самі тішать людей своїми трелями. Ось так і закріпився за нашими співами термін «солов’їні».
Спасибі бібліотекарям за те, що підготували таку зустріч, що знайшли можливість гарно прикрасити залу, створити затишну атмосферу і добрий настрій усім, хто був присутній.
